загалі 1885 р. - рік переїзду Д.Яворницького до Петербурга - був вельми трагічним і в особистому житті історика: того ж року, в липні, помер його батько і стався розрив із дружиною. Крім того, під час розкопок влітку 1885 р. він ледве не загинув, притиснутий землею. Над ним уже почали читати молитву. І ці трагічні події так вплинули на Дмитра Івановича, що він мало не збожеволів, проте передчасно посивів. За висловом самого історика, тільки праця мала позбавити його від того страшного душевного пригнічення, яке знесилювало вченого.
        Розпач, тяжке моральне й матеріальне становище під час перебування у північній столиці імперії змінюється напруженою працею в архівах, бібліотеках, і викладанням у Миколаївському інституті шляхетних панянок, другому кадетському корпусі, приватній гімназії Стоюніної, театральному училищі, царській капелі. За оцінкою самого Дмитра Івановича, у Петербурзі він працював стільки, ще ніколи у житті⁴⁸.
        Про плідну наукову працю Д.Яворницького у петербурзький період яскраво свідчить його творчий доробок. Протягом 1885-1892 pp. він написав і опублікував 56 статей і 7 монографій, здійснив плідні археологічні дослідження, виявив унікальні пам'ятки, записав безліч пісень та іншого фольклорного матеріалу, значно поповнив власну колекцію старожитностей. 1885 р. Д.Яворницького обрали членом-кореспондентом Московського археологічного товариства, а у березні 1886 р. - дійсним членом Імператорського російського археологічного товариства, яке у 1889 р. доручило ученому розшукати місце битви українського козацького війська під орудою гетьмана Богдана Хмельницького проти польського війська під Жовтими Водами (1648). У цьому Д.Яворницькому допомагав відомий катеринославський культурно-громадський діяч, краєзнавець, меценат і колекціонер Олександр Поль (1832-1890).

І.К.Айвазовський Санкт-Петербург (1888; Національна картинна галерея Арменії, Єреван).

        Результатом творчої співпраці Д.Яворницького з академічним художником Опанасом Сластьоном (Сластіоном) стало ілюстроване видання поеми Т.Шевченка "Гайдамаки", що побачило світ 1886 р. у Петербурзі. До цього видання Дмитро Іванович написав передмову, а О.Сластьон зробив ілюстрації. Це видання Д.Яворницький назвав "монументом Тарасові".
        Улітку кожного року історик перебував в Україні, переважно на Катеринославщині, Полтавщині та Херсонщині, де провадив археологічно-фольклорні дослідження, в яких йому допомагали щирі друзі Я.Новицький, О.Сластьон, Х.Бондаренко, О.Іваницький, М.Комстадіус, І.Чайкін та ін. Д.Яворницький копав кургани (він називав їх "могилами") у маєтках А.Короленка, Г.Алексеева, Г.Скадовського, Ф.Міхєєва, М.Комстадіуса, О.Синельникова, П.Малинки, Г.Байдака та ін.
        Внаслідок дослідницьких подорожей землями Запорізьких вольностей (так здавна називалися степи Запоріжжя, котрі традиційно знаходились у володінні Коша Запорізької Січі на правах займанщини) Д.Яворницький зібрав велику кількість матеріалу історико-географічного характеру. Вчений зазначив, що топографію південно-західного Запоріжжя він бачить як на долоні⁴⁹.

Соловецький монастир

П.І.Калнишевський

Могила П.І.Калнишевського в Соловецькому монастирі

        У квітні 1887 р. Д.Яворницький здійснив подорож на Соловецькі острови у пошуках джерел, що висвітлювали перебування там останнього кошового отамана Запорізького війська Петра Калнишевського (бл. 1690-1803), який після скасування 1775 p. Запорізької Січі був ув'язнений у Соловецькому монастирі, просидів 25 років у тюремній камері, а коли був помилуваний Олександром І у 1801 p., то відмовився залишити острів і помер там у 1803 p.

І.Ю.Рєпін В.В.Тарновський ("Запорожський полковник"; етод до картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану"; 1880; Сумський художній музей).

        Д.Яворницькому вдалося роздобути цінні документи про П.Калнишевського в монастирському архіві й записати спогади літніх ченців. Результатом цієї подорожі стала його стаття "Последний кошевой атаман Пётр Иванович Калнишевский", що побачила світ у 1887 р. спочатку в новочеркаському журналі "Дон", а потім окремою брошурою у друкарні О.Карасьова у тому ж Новочеркаську.

Палац у Качанівці (колишній майорат родини Галаганів).

        Повертаючись із Соловків, Д.Яворницький заїхав у славнозвісну Качанівку, що на Чернігівщині, у маєток відомого мецената і колекціонера Василя Васильовича Тарновського (1837-1899), який, продовжуючи справу своїх попередників, зібрав у Качанівці великі колекції української старовини, шевченківські реліквії тощо. Оглянувши ці багатющі колекції, Дмитро Іванович разом із В.Тарновським і родичем останнього - Є.Корбутом здійснили подорож на дніпрові пороги та по місцях колишнього Запоріжжя. Пізніше, у 1930-ті роки, цю подорож і своє перебування в Качанівці Д.Яворницький описав у нарисі "В.В.Тарновський".
        Підсумовуючи результати своїх досліджень цього періоду, вчений сам був вражений обсягом зробленого і пояснював це любов'ю до Батьківщини. "Но чего только человек не может преодолеть, любя свою Родину", - писав він у грудні 1887 р. Я.Новицькому⁵⁰.


езультатом багаторічних подорожей Д.Яворницького стала перша двотомна монографія "Запорожье в остатках старины и преданиях народа", що побачила світ у квітні 1888 р. у Петербурзі. Ця праця була видана завдяки матеріальній підтримці В.Тарновського, який пожертвував йому 1000 руб. У художньому оформленні книги брали участь відомі живописці І.Рєпін та О.Сластьон. Вона вийшла накладом у 1550 примірників у видавництві Л.Пантелеева, а друкувалася у друкарні М.Лебедева в Петербурзі.
        Творчий задум цього твору виник у Дмитра Івановича ще у 1883 p. Джерельну базу, на якій ґрунтується ця книга, становлять "залишки старовини" та "перекази народу" - речові, зображувальні і фольклорні пам'ятки. Текст книги насичений оповіданнями запорізьких старожилів ("чудових дідів"), діалогами автора з ними, що подаються українською мовою, вживання котрої у друкованих працях того часу заборонялося (Емський указ 1876 p.). Завдяки такому "прийому" Д.Яворницького, читачі мали змогу почути рідну мову. Саме це стало головною причиною заборони цього твору цензурою. Як зазначалось у цензурній справі, книга написана "отчасти на малороссийском наречии", а також із "целью подъёма украинофильства", й тому "подлежит более строгому рассмотрению". Тільки завдяки клопотанням впливових знайомих, зокрема члена Головного управління у справах друку В.Юзефовича (племінника В.Тарновського), книга побачила світ⁵¹.

Титул 2-ї частини монографії Д.І.Яворницького "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (1888; Санкт-Петербург).

        Праця "Запорожье ...", за визначенням Д.Яворницького, являє собою щоденник подорожей шанувальника Запорізького краю. Завдання автора - максимально зафіксувати інформацію з історії запорізького козацтва, що залишилася в пам'ятках духовної та матеріальної культури колишнього запорізького ареалу. Тому книга насичена народними переказами, історико-топографічними характеристиками і детальним описом речових та зображувальних пам'яток, передусім культових. І це не випадково, бо саме церкви на землях Запоріжжя були основними "сховищами" козацьких церковних старожитностей: кириличних стародруків, ікон, церковного одягу, посуду, дрібної культової пластики тощо. Переважна більшість цих реліквій не збереглася до наших днів, тому цінність книги Д.Яворницького значно зростає.
        Наукове співтовариство цю книгу зустріло неоднозначно. Проте всі рецензенти відзначили вишуканість видання, працьовитість і наполегливість автора, який зібрав такий великий масив різноманітних джерел. Позитивну оцінку дали відомі етнографи О.Пипін, М.Сумцов, письменник Д.Мордовцев, які визначили твір Д.Яворницького як внесок у вивчення історії й етнографії України. За висловом О.Пипіна, "горячим, искренним чувством любви к родной старине проникнуты все страницы этой любопытной книги, посвященной прославлению Запорожья"⁵².
        Суворої критики зазнав Д.Яворницький із боку І.Житецького, який головними недоліками книги вважав відсутність критики джерел і систематичної викладення матеріалу⁵³. Особливо скептично поставився рецензент до вживані автором фольклорних джерел, які, на думку І.Житецького, не мають у книзі жодної наукової цінності. Лірику Д.Яворницького він зневажливо назвав "непотрібними балачками" й, насамкінець, відмовив цьому твору у статусі наукового дослідження.
        Проте сам Дмитро Іванович вважав цю книгу не стільки науковою, скільки щоденником подорожей шанувальника запорізького краю. Автор відзначив, її читач не знайде тут повної, систематично викладеної історії запорізьких козаків, а лише окремі епізоди і короткі натяки на повну історію⁵⁴.
        За визначенням М.Олійник-Шубравської, книга Д.Яворницького "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" була для свого часу новаторське працею історико-фольклорно-етнографічного характеру"⁵⁵.


дночасно із "Запорожьем..." учений видав "Сборник материалов для истории запорожских козаков" (СПб., 1888) - результат його копіткої евристичної праці в архівах.

Титул "Сборника материалов для истории запорожских козаков" Д.І.Яворницького (1888; Санкт-Петербург).

        "Збірник" був випущений тиражем у 350 примірників і коштував Д.Яворницькому 300 руб.⁵⁶ Книга містить 118 документів, значна частина яких зберігалась у приватних колекціях, зокрема історика П.Єфименка, катеринославської архієпископа Феодосія (Макаревського), катеринославського землевласника Г.Синьогуба, катеринославського мецената і колекціонера О.Поля та ін. Документи, що стосуються особи останнього кошового отамана Запорізької Січі П.Калнишевського, Дмитро Іванович розшукав у Соловецькому монастирі, під час подорожі у травні 1887 p.
        Хронологічні рамки документів: 1748-1829 pp. У вступній статті подається класифікація документів за їх походженням і змістом. Це - документи вищих органів влади Російської імперії та Гетьманщини, Коша і полкових канцелярій. Змістовний діапазон документів досить широкий, проте переважають ті, що висвітлюють зовнішні стосунки Запоріжжя з татарами, донськими козаками, слов'яно-сербськими поселенцями, політику наступу російського уряду на права і свободи запорожців, соціально-економічні стосунки на Січі. Блок документів стосується перебування кошового П.Калнишевського у Соловецькому монастирі.
        Публікація здійснена за хронологічним принципом. Кожний документ супроводжується археографічним заголовком. У вступній статті публікатор визначив принципи передачі тексту документів. Окрім того, науково-довідковий aпарат видання містить іменний та географічний покажчики. Підрядкові примітки містять текстовий коментар і палеографічні особливості автентичного тексту документів. На жаль, стосовно більшості документів не вказано "легенду".
        Наукова громадськість високо оцінила цю працю Д.Яворницького. Г.Житецький відзначив цінність "Збірника" як джерела з історії Запоріжжя, особливо подробиць і деталей козацького життя"⁵⁷.

Д.І.Яворницький в перший петербургський період (гравюра Мате ***).

начну увагу Д.Яворницький приділив дослідженню географічного фактора у формуванні запорізького козацтва, у його заняттях та способі життя. Цей аспект знайшов висвітлення у серії статей ученого і в спеціальній монографії "Вольности запорожских козаков" (СПб., 1890), яку автор визначив як історико-топографічний нарис. У цій книзі Д.Яворницький уперше в історіографії на комплексній джерельній основі докладно висвітлив географію запорізького краю в його історичному розвиткові: кордони Запорізьких вольностей, розташування січей, клімат, рослинний і тваринний світ, водяні та сухопутні шляхи, ліси, балки, байраки, перевози, річки, озера, кордони паланок, родючість ґрунту, заняття козаків землеробством, городництвом, мисливством, рибальством, бджільництвом, ремісництвом, торгівлею тощо. Особливу увагу історик приділив дослідженню Дніпра, його порогів, узбережжя, дослідив історію походження топонімів та гідронімів, описав історичні події, пов'язані з тією чи іншою географічною реалією. Цю книгу вчений планував подати на здобуття магістерського ступеня.



889 р. у Петербурзі побачила світ нова книга Д.Яворницького "Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края", що є науково-популярним виданням і містить 11 нарисів, частина яких раніше була надрукована в періодиці. За словами Дмитра Івановича, у цій книзі він опублікував те, що було ним "заготоване для повної історії запорізьких козаків, без внутрішнього порядку, без загальної системи, під назвою "Нариси з історії запорізьких козаків"⁵⁸.
        У нарисах розповідається про бойові подвиги козаків, про їх побут, одяг, зброю, клейноди тощо. Написані вони легко, популярно, жваво, з художнім хистом автора.
        Найбільш ґрунтовним і великим за обсягом є перший нарис, присвячений правителю Катеринославського намісництва І.Синельникову. Цей нарис був уже третім варіантом статті про нього⁵⁹. Деякі інші нариси також були раніше опубліковані⁶⁰.
        Значна увага у книзі приділяється народним переказам, що їх записали Д.Яворницький та його приятель Г.Алексеев (впливова особа, гофмейстер Двору, катеринославський губернський маршал, нумізмат і колекціонер) на Катеринославщині. У додатку до "Нарисів..." Дмитро Іванович опублікував 12 документів із приватних архівів катеринославських поміщиків, у тому числі й грамоти на гетьманство Д.Апостолу з родинного архіву Синельникових, які були нащадками гетьмана.
        "Нариси..." позитивно оцінили рецензенти⁶¹. Д.Яворницький вважав, що деякі нариси з цієї книги (зокрема, 2-й, 3-й та 4-й) можна використовувати у педагогічній роботі⁶².

Титул 1-го тому "Історії запорізьких козаків" Д.І.Яворницького (1-е видання; Санкт-Петербург).

сі розглянуті вище книги й статті Д.Яворницького являли собою своєрідний "підготовчий матеріал" для повної історії запорізьких козаків, 1-й том якої побачив світ у 1892 р. у Петербурзі.
        Друкування цього тому коштувало 1600 руб., з яких 1500 руб. історикові позичили друзі - Микола Комстадіус та Лука Попов із Херсона.
        До видань Д.Яворницького петербурзького періоду належить книга "История села Фалеевки-Садовой Херсонской губернии и уезда", котра була видана у 1892 р. на кошти Миколи Миколайовича Комстадіуса (1864-1917) - останнього власника цього села і приятеля історика⁶³.
        М.Комстадіус був генералом, військовим юристом, автором книги "Записки путешественника", цікавився історією та генеалогією свого роду, який походив зі Швеції.
        Книга "История села Фалеевки-Садовой" - невелика за обсягом (всього 99 сторінок) - яскраво демонструє широчінь наукових інтересів Д.Яворницького у царині археології, історичної географії, генеалогії, геральдики, археографії, краєзнавства, а також комплексний метод використання джерел.
        Завдяки археологічним дослідженням, які здійснив Д.Яворницький, йому вдалося висвітлити історію цього села із найдавніших часів. Вивчення документів родинного архіву Комстадіусів дозволило історикові реконструювати генеалогію цього роду і взагалі обґрунтувати актуальність дослідження родинних архівів.


.Яворницький був не тільки дослідником, а й натхненним популяризатором української історії та культури. Окрім його численних наукових і науково-популярних публікацій у періодиці, важливу роль (саме з погляду емоційного впливу) відігравали його публічні лекції з історії запорізького козацтва, археології України і Росії, кобзарського мистецтва. Останні лекції супроводжувалися співами кобзаря.

І.Ю.Рєпін Запорожці пишуть листа турецькому султанові (ескіз 1880 рр.; Державна Третьяковська галерея, Москва).

        Важливою подією в житті Д.Яворницького в петербурзький період було знайомство із видатним російським живописцем, уродженцем України Іллею Юхимовичем Рєпіним (1844-1930), яке відбулося у лютому 1886 р. під час панахиди по Т.Шевченкові, що її правила українська громада у Казанському соборі в Петербурзі. За словами Дмитра Івановича, з І.Рєпіним його познайомили запорожці⁶⁴. Як згадував історик, І.Рєпін сам підійшов до нього, і відтоді почалася міцна дружба між двома митцями, що тривала до кінця життя І.Рєпіна (1930). Ілля Юхимович давно мав думку створити картину про те, як запорожці, зібравшись на раду, пишуть відповідь турецькому султанові на погрозливий наказ останнього скоритися йому. Перший ескіз картини живописець зробив ще у 1879 р., а потім робота над нею припинилася, і тільки після знайомства з Дмитром Івановичем І.Рєпін знову продовжив малювати "Запорожців"⁶⁵.

І.Ю.Рєпін Запорожці пишуть листа турецькому султанові (1878-1891; Руський музей, Санкт-Петербург).

        Саме знайомство з Д.Яворницьким - неперевершеним знавцем історії запорізького козацтва, передусім побуту, звичаїв, духовного світу степових лицарів, стало імпульсом для художника у поверненні до праці над цією картиною й успішного її завершення. Неможливо перебільшити ролі, яку відіграв Д.Яворницький у відтворенні І.Рєпіним історичної вірогідності й колориту епохи. Історик щиро запропонував художникові свої знання про Запоріжжя, власну колекцію козацьких старожитностей. Спеціально для І.Рєпіна він написав нарис "Замечательная страница из истории запорожских козаков", який вмістив у свою науково-популярну книгу "Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края" (СПб., 1889).

І.Ю.Рєпін Автопортрет (1878).

І.Ю.Рєпін Д.І.Яворницький (фрагмент картини "Запорожці...").

        За порадою Д.Яворницького, І.Рєпін у 1888 р. здійснив подорож на Кубані, де мешкали нащадки запорожців і де зберігалися їхні традиції й реліквії. Окрім того, значних зусиль доклав Д.Яворницький щодо "постачання" натурщиків для створення багатьох образів цієї картини. І.Рєпіну позували: польський художник Я.Ціонглинський, одеський художник і відомий силач М.Кузнецов, колекціоінер і меценат із Чернігівщини В.Тарновський, професор петербурзької консерваторії Д.Рубець, гофмейстер Височайшого двору і маршал катеринославського дворянства Г.Алексеев. У ролі кошового отамана Івана Сірка І.Рєпіну позував популярний генерал М.Драгомиров. Натурщиком для образу писаря виступив сам Д.Яворницький - "Нестор" Запорізької Січі. Картина була закінчена 1892 р. Вона справила надзвичайне враження на усіх, хто її бачив. Вдячний за допомогу, художник подарував Дмитру Івановичу олійний ескіз цієї картини, що нині зберігається у Третьяковській галереї.

І.Ю.Рєпін Лутка козацького куреня (1880-ті рр.; з малюнків до творів Д.І.Яворницького).

        Одночасно зі створенням цієї картини, І.Рєпін виконав декілька малюнків для книги Д.Яворницького "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" і для 1-го тому "Истории запорожских козаков" (СПб., 1892).

І.Ю.Рєпін Лутка козацького куреня (1880-ті рр.; з малюнків до творів Д.І.Яворницького).

        На прохання Дмитра Івановича, І.Рєпін написав портрет Т.Шевченка, а також взяв участь у справі створення пам'ятника великому Кобзареві. 1908 р., на прохання київської громади, Д.Яворницький звернувся до І.Рєпіна із пропозицією взяти участь у конкурсі на кращий проект пам'ятника поетові. Ілля Юхимович дав згоду й зробив два ескізи. Однак на деякий час він їх відкладав, "щоб краще обробити", а потім ніяк не міг знайти цих ескізів. І лише багато років по тому, у грудні 1928 p., художник знайшов їх і один із них надіслав Д.Яворницькому.

І.Ю.Рєпін Лутка козацького куреня (1880-ті рр.; з малюнків до творів Д.І.Яворницького).

        Ймовірно, під впливом Дмитра Івановича у творчому доробку великого живописця з'явилися й інші картини з української тематики, як-от: "Чорноморська вольниця" (в кількох варіантах), "Роздача зброї гайдамакам" ("Запорожці в Умані отримують зброю"), "Гайдамаки" та ін.

І.Ю.Рєпін Покриття козацького куреня (1880-ті рр.; з малюнків до творів Д.І.Яворницького).

І.Ю.Рєпін Пістоль (1880-ті рр.; з малюнків до творів Д.І.Яворницького).

крім викладацької й наукової діяльності, Д.Яворницький поринув у культурно-громадське життя української колонії в Петербурзі. Доба, коли учений опинився у цьому місті (1885-1892), була, за визначенням історика Дмитра Дорошенка, мабуть, найглухішою в історії українського руху у другій половині XIX ст. Але й вона не була безплідною⁶⁶. На той час у Петербурзі зійшлися талановиті вчені й митці, активні діячі українського національного руху, з якими Д.Яворницький був добре знайомий, спілкувався, дружив. Серед них: Д.Мордовець (Мордовцев), Г.Вашкевич, К.Білиловський, С.Васильківський, О.Сластьон, О.Гатцук, П.Саладилов, П.Стебницький, Ю.Цвітковський та ін. У Петербурзі Д.Яворницький заприятелював із художниками М.Мікешиним, І.Шишкіним, К.Маковським, художнім і музичним критиком В.Стасовим.

І.Ю.Рєпін Кобза (1880-ті рр.; з малюнків до творів Д.І.Яворницького).

        Коли Дмитро Іванович уже мав у Петербурзі власне помешкання, він почав влаштовувати у себе так звані "суботки", на яких збиралися його друзі та знайомі, передусім земляки-українці. Відвідували ці "суботки" видатні українські артисти, корифеї українського театру: М.Кропивницький, М. Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, Г.Затиркевич-Карпинська та інші, з якими Д.Яворницький познайомився ще в Харкові.
        На таких вечорах-зустрічах співали пісень, танцювали, слухали чудову гру на кобзі Опанаса Сластьона, зокрема його улюблену думу "Плач бідних невільників у тяжкій турецькій неволі". Як згадував Дмитро Іванович, на одному такому вечорі, де були присутні І.Рєпін і трупа українських корифеїв, Ілля Юхимович пішов "викозулювати" гопака із М.Заньковецькою та М.Садовським.
        Проте активна культурно-громадська діяльність Д.Яворницького, тематика його наукових досліджень викликали підозру влади. На нього, як вільнодумця і політичне неблагонадійного, доносили міністрові освіти І.Делянову, за розпорядженням якого Дмитра Івановича двічі (1887 р. та 1891 p.)звільняли з педагогічної роботи "за тенденційний вияв у лекціях антипатії до московської історії та уряду і пристрасть до історії Малоросії".

І.Ю.Рєпін Запорожці пишуть листа турецькому султанові ("ескіз Яворницького"; 1880 рр.; Руський музей, Санкт-Петербург).

        У листі до Я.Новицького (12.09.1887) історик писав: "Беда, братику, случилась большая: обвинен в неблагонадежности и удален со службы. Циркуляры разосланы по всем учебным округам с воспрещением принимать меня, где бы то ни было... Что делать, пока ничего и не приберу. Положение ... может быть ужасным... И что это за бедствия такие валятся на мою голову? Веришь, брат, отупел я как-то от этого горя; даже не возмущаюсь, а так махнул рукой, да и шабаш. Будь, что будет, а хуже того, что есть, не будет"⁶⁷.
        Через "політичну неблагонадійність" ученому в 1887 р. не вдалося скласти магістерські іспити в Петербурзькому університеті. Заборона викладати у навчальних закладах змусила Д.Яворницького шукати нових можливостей для працевлаштування.
        Слід відзначити, що весь час перебування в Петербурзі Дмитро Іванович мріяв повернутися в Україну. Ще у серпні 1886 р. він писав редакторові часопису "Киевская старина" Феофану Лебединцеву: "Мне беда за бедой: не везет и в Петербурге; хочу бросить всю свою науку и уйти искать счастья в Галичине"⁶⁸. Дмитро Іванович намагався переїхати також до Чернігова, Полтави, Варшави, Катеринослава, Області війська Донського.