м'я академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940) сьогодні є одним із найвідоміших в Україні. Він уславився перш за все як історик запорізького козацтва, неперевершений збирач історичних пам'яток і фундатор Дніпропетровського історичного музею. Його по праву вважають "енциклопедистом" козаччини, "Нестором" Запорізької Січі.
        Великих зусиль Дмитро Іванович доклав до популяризації історичних знань серед широкого загалу української людності. Значних масштабів набула йог культурно-громадська діяльність.
        Д.Яворницький гармонійно поєднував у собі енциклопедичність знань, широчінь наукових інтересів, неабияку працьовитість, всепоглинаючий дослідницький запал, подвижництво, організаційний і педагогічний талант. Він був великим патріотом України, активним і послідовним діячем українського національного руху, боровся за розвиток української культури і мови, проти цензурного тиск на друковане слово, матеріально й творчо підтримував українські періодичні ви дання та інші національні почини.
        Діапазон наукових інтересів Д.Яворницького яскраво демонструє творча спадщина вченого, що налічує понад 200 опублікованих праць, з історії, археології, етнографії, фольклористики, лексикографії, археографії, архівознавства, музейної справи, спеціальних історичних дисциплін, мистецтвознавства, пам'яткознавства, краєзнавства, а також художні твори - прозові й поетичні¹. Крім того значний комплекс матеріалів, передусім фольклорних і лексичних, ще чекають ні публікацію. За життя Дмитро Іванович зібрав 60 тис. слів для словника української мови, 10 тис. одиниць фольклорного матеріалу, записав понад 3 тис. пісень, дослідив більше 1000 археологічних об'єктів.
        Дослідження творчості Д.Яворницького розпочалося ще за його життя². Першим відгуком на твори вченого були рецензії в періодичних виданнях України та Росії³. Оцінки були неоднозначними. Високу оцінку працям Дмитра Івановича дали Б.Грінченко, І.Нечуй-Левицький, О.Пипін, М.Сумцов, І.Франко та ін. Негативної критики дослідник зазнав з боку І.Житецького, О.Лазаревського, В.Ястребова й ін., які обвинувачували його в ідеалізації запорізького козацтва, белетризації наукових творів, у відсутності узагальнень і наукових методів дослідження, безсистемному нагромадженні в авторському тексті джерел та у відсутності їх критичного аналізу. За висловом Н.Полонської-Василенко, Д.Яворницький "почепив на історію Запоріжжя "серпанок романтизму"⁴.
        Проте усі рецензенти відзначали велику наполегливу працю вченого у царині виявлення та збирання джерел, його "щиру любов до рідної старовини". Історик Д.Дорошенко головною заслугою Д.Яворницького вважав розшук і публікацію ним великої кількості етнографічного й топографічного матеріалу, що являв собою неоціненну джерельну базу для майбутніх досліджень⁵.
        На думку сучасних дослідників (М.Олійник-Шубравської, М.Ковальського, В.Заруби, В.Воронова, Л.Скупейка, Н.Василенко, Н.Ченцової та ін.), критика творів Д.Яворницького з боку деяких істориків, зокрема О.Лазаревського, була тенценційною й однобічною, а її причини криються в різних оцінках ролі Запорізької Січі. Так, О.Лазаревський розглядав Запорізьку Січ в останні часи її існування як негативне явище, ліквідація якого, на його думку, була закономірною. Д.Яворницький, навпаки, вважав її прогресивним явищем в історії України⁶. У демократизмі й вільнолюбстві Запоріжжя він вбачав головну причину ліквідації Січі російським царизмом. Як уважають сучасні вчені, саме під ударами несправедливої критики Д.Яворницький не став писати 4-й том "Історії запорозьких козаків" і взагалі "переключився" на літературні твори⁷.
        Етапним в оцінці життєвого шляху і творчого доробку Дмитра Івановича став 1913 p., коли широка громадськість відсвяткувала 30-річчя науково-педагогічної діяльності Д.Яворницького. Безумовно, ювілейні статті (О.Авчиннікова, М.Сумцова, Г.Гасенка, Д.Дорошенка, М.Новицького, Олени Пчілки, В.Строменка та ін.) відзначалися певним панегіризмом, проте яскраво висвітлили основні напрями діяльності дослідника, його головні здобутки і визначили роль, яку учений відіграв у культурно-громадському житті українського суспільства того часу⁸.
        У 1920-ті pp. певне висвітлення здобула музейна, археологічна, фольклорно-етнографічна та літературна діяльність Д.Яворницького (В.Білий, П.Єфремов, П.Матвієвський)⁹.
        Із моменту обвинувачення Д.Яворницького у 1933 р. в "українському буржуазному націоналізмі" і "контрреволюційній діяльності" його ім'я тривалий час було в опалі, а книги не перевидавалися. Радянська історіографія розглядала його як представника української буржуазної історіографії, у творах якого запорізька громада доходила до повної соціальної гармонії. Проте, як і дореволюційні вчені; радянські історики віддавали належне колосальній евристичній та публікаційній діяльності Д.Яворницького¹⁰.
        У період короткочасної "відлиги" 1960-х pp. побачили світ декілька видань, присвячених ученому, передусім біобібліографічний покажчик "Дмитро Іванович Яворницький" (К.,1969), укладений І.Гапусенком, із ґрунтовною науковою біографією вченого. Укладач підкреслив, що головна заслуга Д. Яворницького полягала у визначенні прогресивної ролі козацтва в історії України, а також відзначив, що праці "енциклопедиста" козаччини мають не тільки велике наукове, а й суспільне значення і не втратили його і сьогодні. І.Гапусенкові належить публікація лекції Д.Яворницького, що була прочитана у 1901 p. студентам Московського університету Д.Яворницького¹¹.
        У 1960-ті pp. і до сьогодення широку популярність здобула книга біографічних оповідань про Д.Яворницького дніпропетровського письменника Івана Шаповала "В пошуках скарбів", перше видання якої побачило світ у 1963 p. І.Шаповал (1905-2003) особисто знав Д.Яворницького і деякий час працював ученим секретарем Дніпропетровського історичного музею, яким керував Дмитро Іванович. Високу оцінку цій книзі у популяризації творчості останнього дав Максим Рильський, котрий також був особисто знайомий із Д.Яворницьким і називав його "запорозьким характерником".
        Значний внесок у дослідження життя й творчості Дмитра Івановича зробила київська дослідниця Марія Олійник-Шубравська - автор численних наукових статей і першої, й поки що єдиної в історіографії, ґрунтовної монографії, присвяченої життєвому шляху та фольклористично-етнографічній діяльності ученого університету Д.Яворницького¹². Дослідниця підкреслила, що Д.Яворницький дивився на Запоріжжя переважно очима закоханого романтика. Звідси йде і певна ідеалізація ним Запорізької Січі. М.Олійник-Шубравській належить пріоритет активного введення до наукового обігу епістолярної спадщини Д.Яворницького, висвітлення творчих стосунків ученого з видатними діячами науки та культури, як-от: М.Лисенко, М.Коцюбинкий, Я.Новицький, І.Рєпін та ін. Вона також здійснила перевидання книг Дмитра Івановича "Запорожжя в залишках старовини і переказах народу", "За чужий гріх" та упорядкувала збірку пісень, наспіваних Д.Яворницьким¹³. Усі ці видання супроводжуються ґрунтовними вступними статтями дослідниці.
        На початку 1970-х pp., через тиск тоталітарної системи в Радянському Союзі, ім'я та праці Д.Яворницького знову майже 20 років перебували у забуті. І лише завдяки оновленню українського суспільства, піднесенню національного духу й здобуття Україною у 1991 p. незалежності, творча спадщина вченого повернулася до широкого читача, почалося активне дослідження його життєвого творчого шляху. Своєрідними етапами у розробці наукової біографії видати вченого є регіональні, всеукраїнські та міжнародні конференції, що проводив Дніпропетровський історичний музей, фундатором і директором якого понад 30 років (1902-1933) був Д.Яворницький. Перша така конференція відбулася у жовтні 1990 p. і була присвячена 135-річчю від дня народження вченого¹⁴. У 1993 у Запоріжжі відбулися наукові читання на пошану Д.Яворницького¹⁵.
        Значно активізувалося дослідження творчої спадщини Дмитра Івановича у зв'язку із святкуванням 140-річного ювілею вченого у листопаді 1995 p.¹⁶.
        Останнім часом творчість Д.Яворницького є об'єктом дослідження істориків, археологів, фольклористів, етнографів, філологів, мовознавців, мистецтвознавців та ін. З'явилися дисертації, присвячені творчості Д.Яворницького у галузі археології (І.Яременко) та літературознавства (І.Руснак)¹⁷.
        Певним внеском в історіографію дослідження творчої спадщини Д.Яворницького є статті-передмови до перевиданих книг ученого. Це, зокрема, статті О.Гуржія, М.Ковальського, В.Мороза, М.Олійник-Шубравської, І.Сварника, Г.Сергієнка, В.Смолія, П.Соханя, в яких аналізуються конкретні твори Д.Яворницького, його історичні погляди, визначається роль, яку вчений відіграв у розвитку вітчизняної гуманітарної науки¹⁸.
        Вагомий внесок у популяризацію особистості й творчого доробку Д.Яворницького зробили письменники Г.Гусейнов, В.Савченко, М.Чабан, І.Шаповал та ін.¹⁹
        У сучасній історіографії набули висвітлення нові аспекти в біографії Д.Яворницького, його історичні погляди, роль релігії й церкви у світогляді вченого²⁰. Підкреслено, що дослідницька методика Дмитра Івановича базувалася на "концептуальних імперативах М.Костомарова", і що саме Д.Яворницький "завершив формування історико-етнографічного напряму в українській історіографії"²¹. Дніпропетровський історик В.Заруба досить об'єктивно поставився до загальновідомої тези про ідеалізацію Д.Яворницьким запорізького козацтва. Дослідник відзначив, що учений бачив і негативні моменти в історії козацтва, передусім "різку майнову диференціацію й гостру соціальну боротьбу"²².
        Глибоке обґрунтування актуальності створення наукової комплексної біографії Д.Яворницького належить М.Ковальському, в розвідках якого синтезовані завдання методологічного, історіографічного та джерелознавчого характеру²³. Учений визначив пріоритетні напрями у створенні такої праці, багато уваги приділено розробці джерельної бази з цього питання, дослідив варшавський і петербурзькі періоди в діяльності Д.Яворницького, визначив внесок останнього у створені джерельної бази з історії України XVII-XVIII ст.
        М.Ковальський підкреслив вплив М.Костомарова на дослідницьку методів Д.Яворницького, в якій новаторським моментом був комплексний підхід до вивчення та використання пам'яток, формування джерельної бази досліджена На думку М.Ковальського, Дмитро Іванович реалізував костомаровські задуми настанови щодо вивчення історії запорізького козацтва, ґрунтуючись на залученні в ареал дослідження пам'яток писемності, даних фольклору, спогадів нащадків козаків, на врахуванні особливостей природно-географічного середовища і топоніміки поселення запорожців²⁴.
        Однією з особливостей Д.Яворницького М.Ковальський уважає те, що він був не кабінетним ученим, а популяризатором історії України в народних масах шляхом публічних та навчальних лекцій, екскурсій²⁵.
        Останнім часом значно активізувалося введення до наукового обігу документів особового архіву Д.Яворницького²⁶, зокрема його епістолярної спадщини, значна частина якої зберігається в Дніпропетровському історичному музеї²⁷. У поєднанні з творами вченого, листування Д.Яворницького дає великі можливості для висвітлення життєвого шляху й творчої лабораторії історика.