"Історія міста КАТЕРИНОСЛАВА" Яворницький Д.І.

Що являло собою в цей час місто Катеринослав, про це говорить один з очевидців, якийсь Порфирій Феодосійович Яненко:
"Я родился, - говорить він, - в с. Подгороднем Новомосковского уезда и, достигши 10 лет, в первый раз увидел Екатеринослав в 1841 году, .когда меня привезли для помещения в учебное заведение. Мне говорили тогда, что будем ехать чрез широкую реку Днепр по живому мосту... Когда я увидел Днепр, то он показался мне не рекой, а морем, но живого моста все-таки не вижу. Приблизившись к (самому) Днепру, увидел и самый мост... Он составлен из бревен и досок с деревянными перилами, похож на мост, устроенный в селе Подгороднем чрез речку Кильчень, только безконечно длинный, и был на том самом месте, где ныне железный. При переезде чрез мост часть его, занятая тяжестью, погружалась в воду, а сзади и спереди мост поднимался... Этим и разъяснилось мое недоумение, почему его называли "живой мост". После того я увидел город. Еще с моста я видел кое-что, меня удивлявшее после деревни... Всматриваясь во все стороны ближе и дальше, я увидел много громадных, в несколько этажей, построек с высочайшими трубами; многие из построек были уже без крыш, окон и дверей. Это были казеннные, сначала чулочные, а потом суконные фабрики²²⁴; здесь же была небольшая деревянная церковь, окруженная громадными тополями и осинами, которая была впоследствии перенесена в Поповку. Вместо той старой церкви при участии купца Николая Новикова выстроена новая каменная вблизи вокзала. Дальше, по направлению к Койдакам, было длинное деревянное двухэтажное строение, заслонявшееся громадными тополями. Это было военно-сиротское отделение, в котором обучались грамоте и военному искусству кантонисты; там же были казармы инвалидной команды, по упразднении которой солдатам этой команды была отведена городская земля, где они и основали Солдатскую слободку. При существовании суконных фабрик отведена была в городском саду земля для посева ворсильных шишек. Директорами фабрик были: Николай Смирнов, Василий Драгневич и Карл Аддерберг. По упразднении в 1830 году²²⁵ суконных фабрик рабочие были переселены в Павловскую фабрику в Москву, а затем, когда эти рабочие, по упразднении Павловской фабрики, возвратились в Екатеринослав для жительства, то им была указана местность, на которой они устроились и поселились. Поселок этот назван Павловскою слободкою. От моста пришлось ехать по Петербургской улице, которая не представляла ничего интересного, кроме песчаных сугробов и выбоин да самых ничтожных домиков, засыпанных по окна песком, а также лабазов разных форм и шинков с надписью: "Казенный питейный дом". По Екатерининскому проспекту от моста представлялась пустыня. Только замечались дом директора фабрики Смирнова, винные громадные подвалы откупов, дом доктора Масловича и небольшой домик, где ныне дом гофмейстера Алексеева, затем острог на Качельной площади, похожий больше на подвал; с другой стороны казенный сад. Улица представляла самый безобразный вид: постоянная грязь невылазная, где вчастую кареты останавливались и их вытаскивали с пассажирами волами. Улицу перерезывали поперек два провалья: одно против нынешнего клуба, а другое против казенного сада. Для переезда чрез эти провалья были устроены ничтожные деревянные мостики, и уже губернатор Фабр сделал вместо мостиков каменные арки, выровнял улицу, устроил шоссе и бульвары.

План Катеринослава.
1871 р.

Тюремная площадь сплошь до фабричного кладбища" представляла заросшую луговую степь, на которой стояли три ветряные мельницы. С устройством тюремного замка около него образовалась Подгорная слободка, имеющая вблизи глубокое и обширное озеро (Озерная площадь), удобное для разведения домашней птицы и водопоя. Впоследствии на той площади устроены были манеж и конюшни для артиллерийской бригады, а после того сооружены были казармы для арестантской роты... Поблизу был казенный сад, где были училища садоводства и пчеловодства.
Дальше за тюрьмою до Цыганской площади (теперь Александроневская) и Скаковой улицы (потом Романовская, теперь Свердловская) была сплошная степь с выгонною городскою землею. Эта местность известна была всем через то, что там ежегодно, на Петра и на Павла, еще при крепостном праве, устраивались скачки лошадей с призами от государственного коннозаводства. Сюда являлся весь мир, вся знать и аристократия не только местные, но и приезжавшие на ярмарку со всех стран... Если бы выпитое после скачек шампанское вылить на место, где были скачки, то ввиду наклонности этой местности к городу, оно залило бы весь город. Впоследствии эта замечательная пустыня была продана под постройки, и так составились Скаковая и Елисаветградская улицы.

Катеринослав в середині ХІХ ст.

        Ниже, к оврагу от городского леса, кирпичные заводы Рыбаковых и Прозоровых. Бедные люди, работавшие на тех заводах, начали устраивать себе для жилья землянки, избушки, домики, и таким образом образовались Рыбаковская и Прозоровская слободки. Выше их населились самовольно слободки Монастырская и Безулевская. Безулевская слободка названа так потому, что там первая поселилась мещанка Анастасия Безулева, которая несколько раз была в Иерусалиме и потому считалась имеющею копейку. Ввиду этого она однажды была найдена в своем доме изрубленною на куски неизвестными злоумышленниками .
        За фабричным кладбищем городская земля, равнина, отдавалась по найму под хлебопашество и огороды, но когда началась постройка железной дороги и моста чрез Днепр, то разный пришлый мастеровой народ, не имея приюта, начал рыть сам себе землянки, делать курени и домики. Мало помалу устроилась большая слободка, которую назвали Чечелевскою от первого поселенца в землянке старого отставного солдата Чечеля.
        В начале городского леса, ближе к городу, 50 десятин этого леса принадлежали частному лицу, именно священнику Александру Зосимовичу, который имел там дом, но будучи напуган несколько раз разбойниками, от которых отстреливался, продал эту часть леса монахине, которая устроила сначала маленькую церковь, а потом и другую большую каменную, вышла женская Тихвинская обитель"²²⁶.

На прогулянці

        Якої ж спадщини залишили нам після себе цариця Катерина II і князь Потьомкін? На плані міста Катеринослава, як відомо, показані були: грандіозний собор, чудовий університет, музична консерваторія, художня академія, дикастерія цивільна, дикастерія духовна, будинок генерал-губернаторський, будинок губернаторський, різні пропілеї, базиліки. Де ж вони, усі ті споруди?
        Як багато, надто багато обіцяно і як мало, дуже мало зроблено!
        Ось перед нами так званий палац князя Потьомкіна - це є будинок генерал-губернаторський. Багато він пережив, поки дійшов до нашого часу. Після смерті князя Потьомкіна він відразу підупав і ледь зовсім не загинув. Час, що руйнує усе на землі, здавалося, готувався перетворити на руїни і цей палац. Він довго стояв незайнятий, тому що був нікому не потрібний. У документах кінця XVIII століття і початку XIX він називався палацом генерал-губернаторським, а тому належав міністерству внутрішніх справ.

Вигляд колишнього Потьомкинського палацу в середині XIX століття.
Літографія

        У 1804 році та, що тимчасово розміщалася у місті Новомиргороді Катеринославськ духовна семінарія переведена була до міста Катеринослава. Але тому що для семінарії не було належного приміщення, то міністерство внутрішніх справ запропонувало катеринославському архієпископові Платонові через місцевого губернатора К.С.Гладкого зайняти для семінарії "состоящий в Екатеринославе генерал-губернаторский дом, в котором не было никакой надобности по части гражданской". Але архієпископ відмовився від цього будинку як через його віддаленість від міста, так й через його велику аідупалість, що вимагала немалих виправлень і на це сум грошей.
        Така пропозиція була зроблена в 1811 році тому ж архієпископові Платонові й від обер-прокурора Найсвятішого синоду князя О.М.Голіцина. Архієпископ і цього разу відповів тим же: будинок генерал-губернаторський до розміщення семінарії непридатний з-за крайньої старості, по незручності розташування кімнат і по необхідності серйозних починок і виправлень²²⁷.
        Член Новоросійської контори іноземних поселень на півдні Росії О.М.Фадєєв, який жив у Катеринославі з 1815 по 1834 рік, писав про Потьомкінський палац так:
        "На горе города красовались развалины Екатеринославского собора и Потемкинского дворца. Я застал его уже с поврежденною крышею, без окон, без дверей; одна комната была завалена бумагами, составлявшими Потемкинский архив при управлении его Новороссийским краем. Никто об этом архиве не заботился и даже при дворце не находилось ни одного караульного. Я из любопытства несколько раз рылся в громаде бумаг и находил интересные черновые письма, писанные самим кн.Потемкиным к разным лицам, переписку его секретарей с губернаторами и проч. Через несколько лет этой груды бумаг, в которой, без сомнения, нашлось бы много любопытного, уже вовсе там не существовало, а только клочки их валялись, разсеянные по саду, окружающему дворец"²²⁸.
        У 1825 році відомий свого часу професор і публіцист О.Ф.Воейков, який багато подорожував Росією, побувавши й у Катеринославі, писав про Потьомкінскій палац так: "Я не мог более стоять на одном месте и не прошел, а пробежал по мосту, по улицам, по площади, никуда не заходя, ничего не видя, прямо на гору к полуразрушенным чертогам великолепного князя Тавриды. Старый инвалид впустил меня в дом, отпер двери в сад и оставил меня одного в пустых, пространных комнатах, где паук развесил свои ткани и сквозь обрушившуюся кровлю сияло яхонтовое небо"²²⁹.
        "Когда я приехал в Екатеринослав в 1826 году, - пишет бывший воспитанник местной гимназии Николай Семенович Рындовский²³⁰, - то казенные каменные здания (в нем) представляли одни стены с отлично сохранившеюся, особенно на доме князя Потемкина, штукатуркою, но (зато) без крыш, потолков, полов и балок. Дворец, а равно и сад при нем не оберегался и не охранялся, служил для многих лиц духовного ведомства бесплатным постоялым двором: обыкновенно лица эти, приезжая в Екатеринослав к 15 июля за детьми своими, обучавшимися в семинарии и духовном училище, чтобы взять их на вакации домой, останавливались в развалинах дворца Потемкина, въезжали с лошадьми и повозками в поросшие густым и высоким бурьяном залу и смежные комнаты и там находили для себя удобный и бесплатный приют, а лошади их безвозбранно паслись в саду"²³¹.

Ф.Ф.Вігель.

        У 1827 році Ф.Ф.Вігель у своїх тритомних "Спогадах" говорить, як очевидець, про Потьомкінській палац наступне: "В расстоянии четверти версты (от места закладки собора), по склонению горы к реке, находился Потемкинский дворец; он состоял из одной залы, которую легко можно было бы обратить в огромный манеж, да из двух комнат по бокам, из которых каждую можно было бы назвать пребольшой залой; мелких комнат было немного. Все это было без полов, без окон, без дверей, и дождь капал сверху сквозь дырявую деревянную крышу. Зато сад при нем содержался в исправности и чистоте. Он сошел вниз вплоть до Днепра и на нем захватывал несколько островков, соединенных между собой полусгнившими мостиками"²³².
        У тому ж 1827 року, серпня 29 дня, скарбник архієрейського будинку ієромонах Йосип доносив архієпископрві Феофілові, що він почув якось біля будинку покійного князя Потьомкіна незвичайний шум і відправився туди. Ледь він став наближатися, що як раптом ті, що були біля землянки, яка стояла біля того будинку, люди, за зовнішнім виглядом духовного звання, що прибули у своїх справах до Катеринослава і зупинені з візками своїми під згаданим будинком, кинулися бігти. На місці ж залишилися три жінки, які заявили, що вони разом з однією бабусею живуть у тій землянці і займаються продажем різного роду їстівних припасів.
        Архієпископ Феофіл обвинуватив у цьому консисторію, яка допустила свого роду наставлений ярмарок з щоденним базаром і з підозрілими торговками, до явного нарікання на духівництво, до посоромлення архієрейського будинку і до розпусти приказно службовців й співців. У порожньому будинку духовні завели вертеп. "Приезжая по разным своим делам в город, они вместо пристойных в городе квартир крыются, яко враны в нырища, в руинах княжеского дома. Сегодня же подать список духовных и запретить"²³³.

І.І.Срєзневський.

        У 1832 році місто Катеринослав відвідав відомий академік-славіст І.І.Срезнєвський. В одному зі своїх листів до матері він повідомляв: "Мы заходили и в развалины Потемкинского дома. Крыша уже разрушена, полы также, но штукатурка еще сохранилась и превосходная лепная работа"²³⁴.
        Названий вище Ф.Ф.Вігель, автор тритомних "Спогадів", який відвідав удруге місто Катеринослав, говорить, що Потьомкинський палац придбаний піклуванням губернського проводиря дворянства барона Антона Романовича Франко, оздоблений добре і просто і служить дворянству для виборів і для його звеселяння²³⁵.
        Нарешті в 1849 році місцевий обиватель міста Катеринослава Григорій Якович Титов, викладач духовної семінарії, про Потемкинском палац писав так: "Дом этот возобновлен, или лучше перестроен, с небольшими изменениями своего прежнего плана. В нем особенно замечательна зала по своей обширности. При перестройке дома она сокращена или перегорожена стеною; но и теперь служит предметом удивления для всех, кто бывает в ней; а в первобытном своем виде она могла бы вместить в себе целый полк конницы... Теперь он замечателен только по своему прекрасному, живописному местоположению. Дикие и утесистые берега, безподобные виды, открывающиеся на все стороны, особенно на живописные окрестности и на днепровское судоходство, целительный, нагорный воздух делают прогулку в этом саду в высшей степени приятной. Видно, князь Потемкин с большим умом соединял и большой вкус. Но при всех своих природных достоинствах, коими сад князя Потемкина обладает, теперь он не имеет той красоты, которую он имел при первом своем хозяине: тогда в нем, как говорят, со всех сторон света были собраны все замечательнейшие деревья и цветы"²³⁶.

О.А.Скальковський.

        Потрібно думати, що через передбачуване спорудження майбутнього генерал-губернаторського палацу в Катеринославі попередньо був складений план і до нього були прикладені різні замальовки, але тому що все це до нашого часу не дійшло, то тому нам невідомо, у якому саме стилі був споруджений палац. Названий вище академік-славіст І.І.Срезнєвський бачив на стінах палацу "остатки превосходной лепки". Історик Новоросійського краю О.О.Скальковський говорить, що палац був споруджений "в венецианском вкусе"²³⁷. Якщо це так, то потрібно сказати, що венеціанський стиль відрізняється величавістю і красою. Він являє собою суміш візантійського стилю з римською базилікою.
        Сама Катерина, призначаючи у нове місто свого імені найбільш відомого на той час у Росії зодчого М.Ф.Казакова, хотіла бачити у Катеринославі не такі будівлі, що будуються за звичайним казенним шаблоном, а будівлі "великолепные", як це писалося, наприклад, про університет.
         Якщо в даний час Потьомкінський палац і не вражає нас ні своїм оздобленням, ні своєю величавістю, то не слід забувати того, що він стоїть вже 150 років і за своє довге існування пережив багато.

Потьомкінський палац
(нині Палац студентів ім.Ю.Гагаріна)

        До всьому сказаного про Потьомкінський палац варто додати ще те, що в 1914 році, під час прокладки каналізаційних труб у місті Катеринославі, біля палацу Потьомкіна відкритий був на глибині саженю підземний хід, у якому можна вільно рухатися людині на весь зріст. Склепіння складене з цегли типу XVIII століття. Під ходом відкрита була ніша, складена вже з дикого каменю, у якій можна тільки сидіти або ж стояти не на весь зріст, а на колінах. Провал у підземний хід був виявлений саме проти парадних дверей палацу. Він йде до заходу, паралельно саду, і до сходу, де губиться у глибокому яру. Який великий той хід і що в ньому знаходиться, невідомо. Через брак коштів на ґрунтовне обстеження того ходу, був знятий лише невеликий план його, поміщений у місцевому історичному музеї.
        Недалеко від генерал-губернаторського палацу, праворуч, був побудований дерев'яний будинок для цивільного губернатора. У ньому губернатори жили до 1803 року. Цього року губернаторський будинок надійшов у ведення єпархіальних архієреїв для повсякчасного у ньому їхнього перебування. Протягом довгого часу він був багато у чому перероблений. Єпархіальні архієреї користувалися прекрасним місцем розташування і великим фруктовим садом, як і Потьомкінським садом. Але потім з північної сторони цього будинку з'явився жахливий яр, за точним виміромі, як говорить очевидець, не менш 13 саж. До 1808 чи 1810 року такого яру зовсім не було. Раніш від Потемкинского палацу до архієрейського будинку була пряма і безпечна дорога і з'їзд з гори вниз до Дніпра був також цілком зручний. Але блтзько зазначеного часу князівський сад обкопали невеликою канавкою, не відгородивши її ні каменем, ні цеглою. Але тому що ґрунт землі там пухкий, то канавка та, розмиваючись з року на рік водою, зробилася глибокою ямою, що розширюючись на усі боки, стала проваллям²³⁸.
        Це провалля й тепер продовжує розширюватися, а поглибилося воно вже настільки, що йому, як говорять, і дна не видно.

Пам'ятка архітектури - колишній прядильний корпус Катеринославської суконної фабрики.

З інших будинків XVIII століття у нашому місті збереглися більш-менш ще три кам'яних корпуси на місці, де була сукняна фабрика, тобто біля теперішнього вокзалу. У якому саме році й ким вони побудовані, невідомо. З трьох корпусів той, що фасадом виходить на проспект, зберігся краще інших. Це великий, кам'яний, одноповерховий будинок з масивними колонами з лицьового боку в Єкатерининському, як прийнято казати, улюбленому стилі. За час свого довгого існування він позбавилося багато чого, особливо при реконструкції міста. У ньому містився провиантский склад, а тому його й називають інтендантським будинком.
У нашому місті, крім будинків XVIII століття, від того ж часу вцілів ще, хоча з великими пошкодженнями, памятник імператриці Катерини II. З цим пам'ятником пов'язане ім'я славного поета Олександра Сергійовича Пушкіна і його дружин Наталії Миколаївни, уродженої Гончарової. Задовго перед тим, як Катерина II вирішила здійснити свою подорож до полуденого краю, яка наробило багато шуму, князь Потьомкін, бажаючи особливо підлестити цариці, послав замовлення до Берліну кращим на той час художникам відлити статую російської імператриці з умовою, щоб вона була готова до 1787 року, тобто вчасно до закладення царицею нового майбутнього міста Катеринослава. Художники, прийнявши замовлення, однак чомусь не встигли відлити статую до зазначеного терміну, а відлили її на цілий рік пізніше. Тим часом у Росії відбулися дві важливих події: Туреччина оголосила Росії війну; князь Потьомкін, призначений фельдмаршалом російської армії, поспішно виїхав зі столиці на південь і там, після трирічної облоги турецької фортеці Очакова, зненацька помер. Новий фаворит цариці Катерини, який замістив князя Потьомкіна, граф П.Зубов, чи не знав про замовлення статуї, або ж й не бажав знати про те, нічого не зробив, щоб добути її, і статуя, неоплачена князем Потьомкіним, залишалася в Берліні. Під кінець її виставили в аукціонній залі для продажу. Аукціонний продаж речей, як відомо, завжди аритягував і притягує до себе багато публіки. Статуя Катерини II привернула до себе увагу російського туриста, який був на той час у Берліні, Панаса Миколайовича Гончарова, власника вітрильної і полотняної фабрики у Калузькій губернії. Він купив виставлену статую Катерини з наміром поставити її у своєму маєтку "Полотняний Завод" у пам'ять відвідин його імператрицею у 1775 році. Але раптова смерть Катерини II і вступ на престол Павла I, який ненавидів свою матір з усіма її фаворитами, змусила Панаса Миколайовича Гончарова відмовитися від думки виставляти статую цариці з побоювання викликати на себе гнів жорстокого і недоумкуватого царя, яком виявився Павло I. Статуя опинилися не при справах і довго валялася у маєтку Гончарових.

Н.М.Гончарова.
Акварель О.Брюлова

        Про неї згадали лише тоді, коли онука Панаса Миколайовича Гончарова, Наиталія Миколаївна, стала нареченою поета О.С.Пушкіна. Через хворобу батька Наталії Миколаївни, Миколи Панасовича, який внаслідок падіння з коня "подвергся умоповреждению"²³⁹, главою сім'ї Гончарових став "дедушка" Наталії Миколаївни.
        Панас Миколайович, котрий і повинен був потурбуватися про посаг для онуки, але дідусь, le grand-papa, всіляко ухилявся від того, посилаючись "на разстройство дел". Через що виникли ті "розстройства", бачимо із листа О.С.Пушкіна П.В.Нащокіну від 24 жовтня 1831 року: "Дедушка выдает свою третью наложницу замуж с 10 000 приданого, а не может заплатить мне моих 12000²⁴⁰ и ничего своей внучке не дает"²⁴¹.
        Щоб вийти з грошового труднощів, дідусь Панас Миколайович вирішив використати ту статую імператриці Катерини, яку він купив на аукціоні у Берліні. У родині Гончаровых вона називалася "медною" чи "бронзовою бабушкою, la grand-maman de Zavod". Панас Миколайович хотів перелити її й отримані гроші дати у посаг онуці. Але справа йшла про таку статую, що являла собою вінценосну особу; це можна було зробити тільки з дозволу вищої влади. Для цього він вирішив використати самого О.С.Пушкіна: звернутися з цього приводу до шефа жандармів, начальника 3-го відділення власної його величності канцелярії, командуючого імператорською головною квартирою графа Бенкендорфа, що завжди приділяв увагу поету.
        О.С.Пушкін виконав прохання le grand-papa своєї нареченої, про що і писав йому: "Что касается до памятника, то я, тотчас по своем приезде в Москву, писал о нем Бенкендорфу... Ответ его, вероятно, не замедлит. Что касается до позволения перелить памятник, то вы получите немедленно бумагу на имя ваше от генерала Бенкендорфа"²⁴².

О.Х.Бенкендорф.

Незважаючи на дозвіл, отриманий у 1830 році, статуя Катерини II не була чомусь продана у той час. У 1832 році, червня 8 дня, О.С.Пушкін знову писав графу О.X.Бенкендорфу про ту ж статую Катерини II: "Два-три года тому назад господин Гончаров, дед моей жены, испытывая денежные затруднения, был готов расплавить - колоссальную статую Екатерины II и за разрешением на то я обращался к вашему высокопревосходительству. Думая, что речь идет только о бесформенной массе бронзы, я большего и не просил. Но статуя оказалась прекрасным произведением искусства, и мне стало совестно и жалко ее уничтожить, чтобы извлечь из нее несколько тысяч рублей. Ваше превосходительство с обычной добротою подали мне надежду, что правительство могло бы ее купить у меня, и я велел привезти ее сюда. Если средства частного лица не позволяют ни ее купить, ни хранить ее, то эта прекрасная статуя могла бы быть достойно помещена или в одном из учреждений, основанных императрицей, или в Царском Селе, где ее, статуи, недостает среди памятников, воздвигнутых ею великим людям, которые ей служили. Я хотел бы за нее 25000 р., что составляет четверть ее стоимости. Этот памятник был сооружен в Пруссии одним берлинским скульптором. Статуя находится теперь у меня. Форштатская, дом Алымова"²⁴³.
Нове звернення Пушкіна до Бенкендорфа поспіль рівно 2 роки після першого, за справедливим припущенню М.О.Лернера, викликане було, з одного боку, проханнями родичів дружини Пушкіна, а з іншого, імовірно, надією Пушкіна одержати дані тещі Н.І.Гончарової перед одруженням гроші, у яких він відчував гостру необхідність. Внаслідок листа Пушкіна О.X.Бенкендорф передав цю справу до міністерства імператорського двору.

П.М.Волконський.

        Міністр двору князь П.М.Волконський звернувся, зі свого боку, до Академії мистецтв з проханням доручити ректорові Академії І.П.Мартосу з трьома професорами оглянути зазначену статую і донести як про чесноти її, так і про ціну її. Після огляду професори знайшли, що величезність статуї, виливок її і ретельна обробка чи карбування у всіх частинах її, не говорячи вже про поважність обличчя зображуваної, заслуговує на увагу уряду. Що ж стосується до ціни статуї 25000 карбованців, то цінителі знаходили її занадто помірною, тому що одного металу, думати можна, мається у ній принаймні на 20 тисяч карбованців, і якби тепер замовити зробити таку статую, то вона, звичайно, обійшлася б у три чи чотири рази дорожче ціни, яка проситься Пушкіним. При цьому цінителі по всій справедливості оголосили, що твір не позбавлений деяких видимих недоліків у відношенні створення малюнка і стилю. Утім, якщо взяти до розуміння вік, у який статуя зроблена, то вона зовсім не може вважатися найслабішою з творів того часу у Берліні.
        О.С.Пушкін сподівався на успішний результат своїх турбот і писав П.В.Нащокіну, що продає будь-що свою статую. Однак справа несподівано затихла. "Надо думать, - говорить М.О.Лернер, - что Пушкин был не совсем в добрых отношениях с кн. П.М.Волконским. Тогда выступила жена Пушкина, Наталья Николаевна. Она написала кн. П.М.Волконскому такое письмо: "Князь, я намеревалась продать в казну бронзовую статую, которая, как мне сказали, стоила моему деду 100000 рублей и за которую я хотела бы получить 25000. Посланные для ее осмотра академики говорили, что она стоит этих денег. Но не получая больше известий об этом, я осмеливаюсь, князь, прибегнуть к вашей любезности. Намереваются ли еще купить эту статую или же сумма, которую спросил мой муж, кажется чрезмерной? В последнем случае нельзя ли было бы выдать нам, по крайней мере, материальную стоимость статуи, т.е. стоимость бронзы, а остальное уплатить когда и как вам будет угодно".
        Від князя Волконського у самих вишуканих виразах пішла безповоротна відмова "по весьма затруднительному положению, в котором находится ныне кабинет". Після такої відмови Пушкін не починав більше ніяких кроків до реалізації "медной бабушки". Статуя Катерини II була продана, імовірно, після смерті Пушкіна до ливарного заводу комерції радника Франца Берда у Петербурзі²⁴⁴.
        На заводі Ф.Берда статую побачив дворянин Катеринославської губернії Любим Коростовцев, який служив начальником відділення у департаменті мануфактур і внутрішньої торгівлі. Про свою знахідку Коростовцев повідомив катеринославському дворянству. Дворянство вирішило придбати статую для міста і чрез Новоросійського генерал-губернатора графа Воронцова попрохало на те найвищий дозвіл. Губернський проводир дворянства генерал-майор П.О.Струков переконав міську думу поступитися місцем для статуї на Ярмарковій площі, що потім стала називатися Соборною, тепер Жовтневою, завдовжки 48 саж., завширшки 53. На відведеному місці у 1846 році й була поставлена статуя. З цього приводу на Ярмарковій площі був улаштований сквер і посаджені дерева, а сама статуя обнесена була залізною огорожею.
        Витрати по установці статуї зроблені були такі. Заводчику Ф.Берду за статую разом з відлитим для неї на заводі п'єдесталом заплачено 7000 карбованців сріблом; за доставку до міста Катеринослава 578 карбованців 43 копійки; за 150 кам'яних плит для сходинок і площадки навколо статуї 100 карбованців; за чавунні ґрати, зроблені у Москві на заводі С.І.Соловйова, 1000 карбованців; за доставку оной 236 карбованців 60 копійок; за встановлення статуї 865 карбованців 20 копійок і архітектору 37 карбованців 15 копійок. Всього 9817 карбованців 38 копійок.
        Міді у статуї близько 200 пудів і чавуну у ґратах 165 пудів. Висота статуї 4 1/2 аршини²⁴⁵.

Пам'ятник Катерині II

Що ж являє собою ця статуя?
Вона представляє імператрицю Катерину, яка стоїть у римському панцирі, з малою короною на голові, з поясом для меча, у довгій широкій тозі, що падає з лівого плеча. Ліва рука піднята, права опущена з перстом, що вказує на розгорнуту книгу законів, і на медалі, які лежать на тій книзі і знаменують її діяння. Ці предмети лежать на низькому стовпчикові, що стоїть біля монумента і наполовину закритим спущеною мантією. Попереду, нижче ніг фігури, зазначені латинськими буквами прізвища творців статуї і рік закінчення роботи.