"Історія міста КАТЕРИНОСЛАВА" Яворницький Д.І.

        Наприкінці XVIII століття не стало натхненників міста Катеринослава - ні князя Потьомкіна, ні самої цариці Катерини. Початок XIX століття був найбільшим лихоліття для нього. Усіх жителів у ньому, чоловіків і жінок, на той час було усього лише 6389 чоловік²⁴⁹, внаслідок цього Катеринослав потрібно був би назвати скоріше містечком чи слободою, а не губернським містом великого Катеринославського намісництва.
        У 1826 році, говорить очевидець, у місті Катеринославі не було ні єдиного кам'яного приватного будинку. З церков була тільки одна кам'яна церква - цвинтарна; інші церкви - Троїцька, Успенська і Покровська фабрична були дерев'яними²⁵⁰. Бруківки у місті Катеринославі були тільки на двох-трьох головних вулицях; інші вулиці перебували у первісному стані. Переправи через Дніпро відбувалися дерев'яним, так званим живим мостом, і тільки в залежності від тихої і спокійної погоди, а взимку, коли починав йти річною так званий шерех, переправи не було ніякої. Освітлення вулиць у місті в нічний час обивателі не знали ніякого до початку 50-х років²⁵¹.
        Попри все те у місті Катеринославі в 1830 році засновується міська бібліотека з кабінетом для читання "стараниям екатеринославского общества Пиквика", у якому особливо живу участь брав дуже енергійний і освічений діяч М.І.Балін. Міська бібліотека кілька разів то відкривалася, то, з різних причин, закривалася. Одного разу, а саме в 1836 році, під час розміщення її у будинку дворянських зборів, була навіть знищена пожежею²⁵².

Будівля нинишнього будинку офіцерів на вулиці Леніна

        Старожили також говорять, що в цей же час, тобто біля 30-х років, у Катеринославі був уже приватний клуб, який розміщався у будинку міського голови І.Т.Артамонова, на проспекті, де згодом був відомий у місті готель "Гранд-готель"²⁵³.
        У 30-х же роках катеринославці вперше побачили у себе і театр. Але який же був той театр? Ні більше ні менше, як дерев'яний сарай. По одним, побудував його антрепренер мандрівної трупи Штейн, по іншим, місцевий обиватель Трояновський. Але погано вибудований, він незабаром прийшов у негідність і був розібраний, а замість нього обиватель міста Катеринослава Абрам Осипович Луцький вибудував кам'яний театр²⁵⁴.
        Біля того ж часу стала друкуватися в Катеринославі перша газета "Катеринославські Губернські Відомості", які виходили середами і п'ятницями.
        До половини 30-х років жителів міста Катеринослава обслуговувала одна-єдина аптека Мільгофа, яка розміщалася у власному будинку аптекаря, на Дворянській вулиці²⁵⁵.
        З 1831 року по 1873 рік місто Катеринослав пережило цілий ряд стихійних лих у вигляді голоду, холери і скорбуту, тобто цинги. Уперше холера відвідала Катеринослав у 1831 році. Поспіль чотирнадцять років вона з'явилася у містечку Котовці Новомосковського повіту. У половині 1848 року холера знову з'явилася у місті і лютувала в найдужчому ступені. Кілька років підряд у Катеринославській губернії були неврожаї. Літо 1848 року було особливо пекучим. Дощу не було ні краплі. Вся зелень, до останнього стебла, була винищена, наслідком чого був загальний голод, а разом з голодом холера і скорбут, що вихопили тисячі жертв з ледь населеного краю. У самому Катеринославі холера відкрилася у половині 1848 року. Бідного народу зібралося у місті безліч. Лікарні були всі завалені, а хворі все прибували і прибували. Скорбут особливо сильно лютував під кінець 1848 року і на початку 1849. У 1855 році холера також чимало віднесла жертви і не з'являлася до 1866 року. Нарешті вона з'явилася востаннє в 1873 році і лютувала недовго. Особливу мужність і розпорядливість виявив у тяжкі для міста Катеринослава роки Іван Ізотович Ловягін, спершу бургомістр, а потім міський голова²⁵⁶.
        Рада міського Приказу Суспільного Піклування, піклуючись про здоров'я населення, ухвалила у 1837 році улаштувати богоугодні заклади. Будівля була віддана без торгів у місті Одесі при графі М.С.Воронцові відомому на той час у місті підрядчику Герценштейну. Герценштейн, одержавши наперед 200000 карбованців, вивів тільки фундамент, а з грошима, що залишилися в його, 82000 карбованців виїхав за кордон. Хоча справа про стягнення з підрядчика відсутніх грошей доходила до сенату, але гроші все-таки не були повернуті. Після того з Петербургу до Катеринославу був посланий архітектор і призначений була комісія для будівництва богоугодного закладу. У числі членів комісії був доктор Павло Никифорович Бойченко, який користувався широкою популярністю і щирою любов'ю всього населення міста. Він народився 14 грудня 1813 року в селі Ул'янівці Харківської губернії Сумського повіту від "отца земледельческого сословия". Я пройшов, говорив він, середній навчальний заклад і вступив до Харківського університету, де наставники наші повторювали нам афоризм Гіппократа: "Divinum opus sedare dolorum - облегчать страдания - юогоугодное дело". "Не порушуючи істини і без перебільшення можна сказати, - писав один зі співгромадян Бойченко, - що в Катеринославі усі - від вищого представника влади до останнього бідняка, до самого жалюгідного жебрака - знали П.Н.Бойченко"²⁵⁷.

Письменниця О.А.Ган

        У 1838-1839 роках проживала тимчасово в Катеринославі, а частково у селі Кам'янському Катеринославського повіту відома на той час письменниця Олена Андріївна Ган, яка писала романи під ім'ям Зінаїди Р. Чоловік її, артилерійський полковник, стояв тоді зі своєю батареєю у Кам'янському, чому й Олена Андріївна жила у тому селі. Часом же вона проживала й у Катеринославі, у дворі будинку Щекутіна, який стояв на Проспекті. Вона написала для журналу "Бібліотека для читання" повісті: "Джеладін", "Медальйон", "Утбалла", "Теофанія Аббиаджіо". Назви романів дав редактор журналу Сенковський, який вважав твори Олени Ган вище добутків відомої французької романістки Жорж Занд. У повістях Олени Ган є відображення місцевого життя катеринославського суспільства, особливо сільського побуту тодішнього поміщицтва, яке проводило життя хуторами і селами, де сучасне життя з її звеселяннями і усякими витівками била ключем чи не сильніше, ніж у містах. В одному зі своїх творів Олена Ган зло осміює якогось верхньодніпровського поміщика Чернявського, прекомічного товстуна, який вбічив у собі великого письменника і переслідував усіх вичитуванням своїх незначних писань "Чорний Кіт" і "Дівиця з трьома очима". Олена Ган померла у 1842 році, 24 червня, близько 27 років від роду²⁵⁸.
        З 1858 року по 1861 рік у Катеринославі також жив письменник Володимир Миколайович Єлагин, який одержав прізвисько "першого катеринославського викривача". Він був сином поміщика Тульської губернії Крапивинського повіту, що був "во время оно" головою цивільної палати у Тулі. Володимир Миколайович Єлагин написав "Відкупну справу", "Губернський карнавал", "Флор Іванович", "Знатне мертве тіло", "Підряд", "Відкупна кар'єра", "Вовчі слізки". Надруковані, крім двох останніх, у різних журналах. Були ще дві статті, написані французькою мовою, але вони не надруковані.
        Більшість (якщо не всі) творів В.М.Єлагина мала змістом своїм факти, узяті з життя катеринославського суспільства; у них виведені були навіть особи з тодішнього середовища, які жили і діяли на різних теренах. Інші виведені були настільки прозоро, що їх усі пізнавали без утруднень.
        "Сочинения Елагина являются, так сказать, бытописью нашего прошлого, в легкой и занимательной беллетристической форме, и потому они важны для нас, как живая художественная картина далеко ушедшей от нас жизни наших предков".
        Втративши дружину і дитину, розбитий паралічем, Єлагин лежав у лікарні під спостереженням доктора П.Н.Бойченко, а потім був перевезений до Петербургу до клініки військово-медичної академії. Помер у Тулі в 1861 році, березня 2 дні²⁵⁹.
        Одночасно з Єлагиным жив письменник Михайло Максимович Стопановський. Він написав "Записки скупого", надруковані в журналі "Вітчизняні записки" (1859), "Викривачі", надруковані там же, "Приїзд начальника", вірші, надруковані в журналі "Бібліотека для читання" (1860). Після 1860 року Стопановський з Катеринославу переїхав до Петербургу, де співробітничав у різних журналах. Там же й помер від невралгії і сухоти²⁶⁰.
        З письменників біля того ж часу проживав у Катеринославі ще Кандауров, автор роману "Менше піклування", узятого, як говорять, цілком з місцевих катеринославських вдач. Кандауров був ревізором катеринославського губернського акцизного управління²⁶¹.

Імператор Олександр ІІ.

        Але все-таки названі письменники не скрасили життя самого міста Катеринослава. Закладене у 1787 році, воно проіснувало більше 80 років, доживши до 1870 року. У 1870 році у ньому введене було нове "Городовое положення", що дало міському самоврядуванню нові права і початки. Але, як завжди, за браком грошей нова дума і міська управа небагато могли зробити для благоустрою міста. "Будучи заурядным губернским городом, почти немощным, он вдруг и неожиданно оживает"²⁶².
        Хто ж його і як оживив?
        Оживили його два діячі, що в історії нашого краю набули собі добре ім'я. Це були англієць Юз і місцевий громадянин Олександр Поль. До Юза і Поля економічне і промислове життя колишнього запорізького краю розвивалося дуже повільно і не виходило з рамок звичайного господарювання. Населення займалося землеробством, скотарством, вівчарством, рибальством, бджільництвом і почасти добуванням солі. На високу ступінь економічне і промислове життя нашої губернії відразу піднялося, коли в надрах землі відкриті були багаті поклади залізної руди і кам'яного вугілля. Тоді Катеринославська губернія зробилася однією з найбагатших губерній у Росії, а саме місто Катеринослав стало великим фабрично-промисловим центром.
        А все це відбулося так.
        Відкриття підземних багатств у надрах нашого краю було зроблено ще під час царювання Петра I, на початку XVIII століття, коли біля теперішнього Бахмута знайдене було кам'яне вугілля, так званий "пальний камінь", шматок якого був піднесений царю Петрові під час прямування його до міста Азову. "Сей минерал, если не нам, то нашему потомству очень полезен быть может", - відповів Петро жителям Слов'яносербського повіту, які поднесли його царю.
        Наприкінці того ж XVIII століття і біля того ж Бахмуту також знайдена була й залізна руда. Про те писав князь Потьомкін правителю Катеринославського намісництва В.В.Коховському і генерал-прокурору князю О.О.В'яземському. Останнього просив послати туди "человека в горных делах искусного"²⁶³.
        Відкриття залізної руди вселило князю Потьомкіну думку про відкриття біля місця її знаходження чавуноливарного "ядреного заводу" (для ядер). Завод був відкритий у Донецьком повіті Катеринославського намісництва у 1796 році з метою виготовлення у ньому гармат для Чорноморського флоту і для південнороссійських фортець. Однак той завод не зумів виплавити жодного пуду чавуну, і тому був закритий скарбницею. Потім скарбниця намагалася відкрити такі ж заводи в Корсуны і Лисичанську, але й ті заводи також не дали скарбниці чавуну. Далі скарбниця надала право приватним особам відкривати заводи. Але тут виявилася нетача кам'яного вугылля. Почалася розробка вугілля, спочатку скарбницею біля Лисичанська, а потім приватними вуглешукачами. У 60-х роках XIX столыття східна окраїна Катеринославської губернії стала поступово й помалу покриватися вугільними шахтами. Бракувало, однак, початку міцної гірничопромислової діяльності у краї. На міцну основу гірника промисловість в Катеринославській губернії була поставлена тільки з прибуттям до неї англійця Джона Юза.

Джон Юз.

        Джон Юз, спершу простий коваль, потім директор одного англійського ливарного заводу, заснував у Лондоні компанію "Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництва". Це товариство уклало договір з російським урядом і відправило до Росії свого представника - Джона Юза.
        Джон Юз, прибувши до Катеринославської губернії, знайшов біля ріки Кальміусу чудове за якістю кам'яне вугілля, яке і подало йому думку улаштувати там чавуноливарний завод. Той завод був заснований у 1869 році, у балці Скоморошці, біля річки Кальміусу. Завод давав гарантію Росії щорічного випуску не менш 300000 пудів рейок, причому від скарбниці йому давалася премія по 50 копійок з пуду рейок протягом 10 років.
        "Громадные затруднения, встреченные при постройке завода, будут понятны, если представить, что первое и весьма крупное металлургическое предприятие на юге России создавалось иностранцем, не знавшим ни русского языка, ни обычаев народа. Окружающая местность представляла собой степь, где не было ни жилья, ни рабочих. Все машины, мастеровые, рабочие были вывезены из Англии, причем машины приходилось доставлять на волах по грунтовым дорогам. Несмотря на все это, Джон Юз с завидною энергией и при поддержке правительства довел начатое дело до конца и в 1872 году пустил в ход первую на юге России доменную печь, которая, раз запылавши огнем, с тех пор уже не угасает"²⁶⁴.
        Перші роки Юзовський завод працював на місцевій руді, яка видобувається біля станції Єленівки й містить в собі 33% заліза, що породжувало значні утруднення для виплавки чавуну. Відсутність більш багатих залізом руд і головне - відсутність зручних шляхів сполучення були причиною затримки подальшого розвитку металургійної промисловості півдня Росії²⁶⁵.
        Але великій справі південноросійської металургійної промисловості, початій іноземцем Юзом, допоміг місцевий уродженець Олександр Миколайович Поль. Він знайшов у протилежному кінці краю, а саме в межах Херсонської губернії, біля села Кривого Рогу, на правому березі річки Саксагані, найбагатші поклади прекрасної руди, що мала 70% заліза, наслідком чого був швидкий підйом рудничной промисловості у всьому краї.
        Хто ж такий був Поль?

Костьол.
Зараз у цій будівлі знаходиться Дніпропетровське зональне управління спортивних лотерей

        Олександр Миколайович Поль вів свій рід по чоловічій лінії від кардинала Поля, який жив у Лондоні, але втікши звідти в той час, коли в Англії за короля Генріха VIII почався кривавий терор у справах віри²⁶⁶. Нащадок того кардинала Поля, Іван Іванович Поль, народився на острові Езелі, був шведським підданим, служив у шведській армії. У царювання Катерини II він вступив до російської армії і брав участь у війні проти турків. Після закінчення війни в 1791 році він одержав за військові подвиги 1500 десятин землі біля ріки Мокрої Сури Катеринославської губернії Верхньодніпровського повіту і чин майора. Там він й оселився на проживання. Постановою катеринославських дворянських зборів від 12 травня 1804 року був записаний до другої частини дворянської родовідної книги.
        Живучи у власному селі, І.І.Поль познайомилося з будинком поміщика Малами й оженився на його дочці. Помираючи, І.І.Поль залишив трохи дочок і синів, з яких молодший був Микола Іванович. Микола Іванович був одружений два рази: першого разу на дочці поміщика Яковлєва, другого, після смерті першої дружини, - на дочці поміщика Полетіки, Ганні Павлівні, онуці українського наказного гетьмана Павла Полуботка. Від другої дружини Микола Іванович мав двох синів - Олександра і Петра - і одну дочку Марію.
        У метричній книзі села Семенівки Вознесенської церкви 1832 року за № 26 записано: "20 августа 1832 года в сельце Малоалександровке Верхнеднепровского уезда Екатеринославской губернии у помещика Николая Ивановича Поля и жены его Анны Павловны родился сын, которому в святом крещении дано имя Александр. Крещение новорожденного младенца было совершено причтом Вознесенской церкви села Семеновки 23 августа того же года".²⁶⁷
        Знаходячись по жіночій лінії у спорідненні з українською фамилією Полуботків і часто чуючи розповіді про давні часи і славні подвиги запорізьких "лицарів", О.М.Поль з юнихо років полюбив Запорожжя і його старовину. Не дивно, що, будучи ще хлопчиком, він лазив по всіх горищах і прикомірках будинку своєї бабки, скрізь відшукував різні предмети старовини й мав до них особлива пристрасть. З дитинства ж він полюбив свої рідні степи, свій народ, якому в зрілому віці віддав всі сили своєї душі²⁶⁸.
        Спершу О.М.Поля віддали до Катеринославської гімназії, але там він чомусь дуже погано йшов. Тоді його перевели до Полтавської гімназії, яку він закінчив зі срібною медаллю в 1850 році. Володіючи новими мовами, О.М.Поль у тому ж році втсупив до Дерптського університету. Дерптський університет, як "ученое заведение", поділявся тоді на 4 відділення: філософське, лікарське, юридичне і богословське. О.М.Поль вступив на юридичне відділення: пробув на ньому чотири роки і закінчив університет зі ступенем кандидата дипломатичних наук. Атестат про закінчення університетського курсу наук виданий був О.М.Полю 25 жовтня 1854 року за № 480 за підписом ректора Фрідріха Християна Нейе. В атестаті між іншим сказано, що Поль "оказал познания очень хорошие. Представленное же им разсуждение было найдено соответствующим своей цели". ²⁶⁹
        Закінчивши університет, О.М.Поль повернувся на батьківщину з полум'яним бажанням послужити їй усіма силами і усіма своїми пізнаннями, придбаними в університеті. З цією метою він здійснивпішки цілий ряд екскурсій Верхньодніпровським повітом. "Окончив курс наук, - говорив він, - я вернулся в родные степи, взял в руки палочку и пошел пешком осматривать могилы, городища, урочища". В одне з таких ходінь у 1866 році він зайшов до Дубової балки, біля правого берегу ріки Саксагані, біля селища Кривого Рогу. Місцевість у Дубовій балці надзвичайно вразила О.М.Поля як своїм віковічним дубовим лісом, так і своїми величезними скелями, а також великими і глибокими печерами, з яких найбільша з них називалася Гайдамацкою пещерою.

А.Н.Поль -
археолог, краєзнавець, піонер розвитку гірничої промисловості у Новоросії

        Оглядаючи балку з чисто археологічного боку, О.М.Поль зненацька для самого себе наткнувся біля неї на оголення залізної руди²⁷⁰.
        Як відомо, руду в околицях Кривого Рогу знайшов ще задовго до Поля професор Катеринославського університету Василь Ливанов, який доніс про те вчасно князю Потьомкіну. Чи знав про це Поль чи не знав, про те він сам ніде не говорить. У всякому разі він відразу зрозумів, яке велике значення може мати таке відкриття для всього краю.
        Однак, щоб довідатися, наскільки висока якість відкритої ним залізної руди, він узяв кілька зразків її і відправився з ними до саксонського міста Фрейбергу до знаменитого професора мінералогії Штрипельмана. Штрипельман, побачивши зразки руди, знайшов, що відкрита Полем руда прекрасної якості. Тоді, щоб переконатися, як великі поклади знайденої руди й у яких напрямках йдуть її жили, О.М.Поль запросив професора проїхатися разом з ним до Росії, гарантуючи йому 1000 франків на місяць. Пропозиція була прийнята, і приїжджий фахівець на місці переконав О.М.Поля у тому, що він відкрив величезні багатства у краї.
        Тоді О.М.Поль вирішив узяти під оренду рудникові поклади на самий тривалий термін, тобто на 99 років²⁷¹. А зробити це було не так важко. Наділ землі, на якому виявлена була руда, вважався у місцевих селян "никчемним", тому що на ньому не можна було ні орати, ні сіяти що-небудь. Тому, коли О.М.Поль висловив бажання взяти його в оренду, селяни охоче пішли на те і навіть дивувалися тому, "на що вона, та земля, йому потрібна".
        Тепер Полю треба було повести правильну розробку руд, але грошей у нього не було на те. Він думав створити товариство для розробки рудних родовищ і залучити до того місцевих капіталістів, але як і скільки він не намагався, його ніхто й слухати не хотів. Тоді Поль, як пророк, не визнаний у батьківщині, звернувся за кордон. Але й там довелося йому дуже довго клопотати. Тільки після 15 років важких випробувань йому вдалося домогтися співчуття в Парижеві, де заснувалося "Акціонерне товариство залізних руд Кривого Рогу", яке почало свою діяльність розробкою руди для заводу Юза, а потім і для інших заводів.
        Але для успішної справи розробки знайденої у Кривому Розі руди потрібно було мати великі запаси кам'яного вугілля, чим був багатий Донецький басейн. Для доставки ж того вугілля з Донецького басейну до Кривого Рогу необхідною була залізниця. Тому О.М.Поль порушив клопотання перед урядом про будівництво залізниці, яка могла б з'єднати Криворізький район з Донецьким басейном. Вказуючи на те, що він відкрив руду, графіт, гірський льон, граніт, навіть малахіт²⁷², О.М.Поль пророкував краю блискучу майбутність у промислово-заводському виробництві, що залежить від проведення залізниці²⁷³.
        Однак клопотання О.М.Поля перед урядом про проведення такої дороги спочатку успіху не мало. Але тут вже й саме земство зрозуміло усю важливість такої дороги і, за словами Поля, зі свого боку виступило з клопотанням перед урядом.
        Внаслідок такого клопотання земства і кількаразових клопотань самого О.М.Поля уряд нарешті зважився задовольнити потребу краю й у 1875 році квітня 22 дня затвердив проект залізниці, яка повинна була з'єднати Донецький басейн з Криворізьким районом.
        Однак настала в 1877 році турецька війна не тільки перешкодила здійсненню проведення дороги, а зробила навіть те, що після закінчення війни проект дороги зовсім був забутий.

Мост через Дніпро

І знову почалася метушня О.М.Поля. Він точно не ходив і не бігав, а начебто скрізь літав: то до столиці з Катеринослава, то зі столиці назад, то до міністрів від земства, то від міністрів назад. Довго всі його клопотання, всі доводи його і доповіді залишалися зовсім втуні, і тільки в 1881 році остаточно надійшов від уряду дозвіл на будівлю залізниці з мостом через ріку Дніпро. Спершу вона була названа Криворізькою, а потім, у пам'ять Катерини II, Катерининською. У 1884 році Катерининська залізниця, яка зв'язала місто Катеринослав з Лозово-Севастопольскою і Харківсько-Миколаївською дорогами, травня 18 числа вже почала працювати. Нова дорога з'єднала Донецький кам'яновугільний басейн з рудним Криворізьким при станції Карнаватці, дала вихід донецькому вугіллю на південно-західні дороги й до Миколаєва-Порту, руді - на схід і на заводи Присмелянського краю через станцію Знаменку, і хлібу - у той же Миколаїв-Порт.

Катеринославський залізничний вокзал

Будівельна вартість дороги складала суму 30900000, причому одна верста головного шляху й гілок обійшлася в середньому близько 65600 карбованців, а крім вартості Дніпровського мосту, близько 3960000 карбованців, верста дороги обійшлася близько 57240 карбованців²⁷⁴.
З проведенням залізниці місто Катеринослав з другорядного провінційного міста перетворилося на великий торговий і промисловий центр з безліччю фабрик, заводів і млинів з майже мільйонними оборотами. Наскільки вонн виросло, можна бачити з поступового у ньому зростання населення і самого бюджету. Так, у 1804 році у ньому було обох статей 6389 чоловік, у 1825 році - 8412, у 1865 році - 22846, у 1885 році - 46876, у 1897 році - 112000²⁷⁵. Бюджет його складав у 1870 році 95500 карбованців, у 1880 році - 120000 карбованців, у 1890 році - 222000 карбованців, у 1900 році - 692000 карбованців²⁷⁶. Через 25 років після проведення Катерининської залізниці у місті Катеринославі вже було населення близько 180000 чоловік. Навколо міста виросли селища Амур, Нижньодніпровськ, Шляховка.

Будівля з гостроверхим дахом - поштамт

Піднявши місто Катеринослав на велику висоту як центр гірничозаводської промисловості всього півдня Росії, О.М.Поль взяв саму гарячу участь й у всіх його суспільних справах. Так, він працював у дворянській комісії з питання про устрій побуту селян у Верхньодніпровськом повіті. З того ж питання про устрій побуту селян всієї Катеринославської губернії він разом з іншими представниками від губернії їздив не раз до столиці. Обраний гласним губернського земства від свого повіту, він не раз виступав на з'їздах з прекрасним, живим й гарячим словом, перейнятим щирою гуманністю і любов'ю до меншої, приниженої і нужденної людини. Обраний почесним мировим суддею, він знаходив час й для засідання в суді. Бувши членом губернської училищної ради, він багато приділяв уваги жіночій гімназії й особливо реальному училищу, природничий кабінет якого збагатив прекрасною колекцією мінеральних багатств Кривого Рогу. Займаючись історією й археологією, він відусюди збирав давні рукописи, рідкісні монети і робив у різних місцях розкопки курганів, за що був обраний дійсним членом вченого Товариства історії і старожитностей міста Одеси.

Зараз історичний музей носить им'я Д.І.Яворницького

        Співгромадяни під кінець цілком оцінили О.М.Поля, як великого суспільного діяча й обрали його почесним громадянином міста, а дворяни повісили його прекрасний портрет в одній із зал палацу Потьомкіна, назвавши ту залу Полевською.
        Але недовго призначено було жити Олександрові Миколайовичу: липня 26 дня 1890 року він раптово помер на 58 році життя. Все місто було вражене несподіваною смертю дорогого, чесного й невтомного суспільного діяча. Після його смерті губернське земство для збереження пам'яті про нього для нащадків вирішило спорудити музей імені О.М.Поля, а у Кривому Розі було поставлене бронзове погруддя "новоросійському Колумбу".
        Кінець XIX сторіччя ознаменувався у місті Катеринославі надзвичайно радісною подією, а саме відкриттям у 1897 році бельгійським анонімним товариством трамваю. Перші вагони електричного трамваю були пущені в місті в липні місяці. Це дуже оживило місто, тому що зв'язало нижню частину міста з горою й здешевило засоби пересування містом. Проведенням трамваю місто Катеринослав випередило багато інших російських міст²⁷⁷.

Імператор Олександр ІІІ.

        Наприкінці того ж XIX століття, а саме в 1899 році, у місті Катеринославі було відкрите Вище гірниче училище, яке мало метою підготувати молоді вчені сили для розробки й вивчення тих найбагатших і різноманітних мінеральних покладів, що знаходяться на поверхні землі чи в надрах її нашої великої Катеринославської губернії²⁷⁸.
        Початок XX століття ознаменувався у Катеринославі спорудженням у 1901 році пам'ятника славному російському поету О.С.Пушкіну за проектом цивільного архітектора Г.І.Панафутіна, вартістю в 7642 карбованця 92 копійки²⁷⁹. У 1904 році в місті була відкрита архівна комісія. Архівна комісія поставила собі задачу зібрати звідусіль воєдино до Центрального губернського архіву всі архівні матеріали, де б вони не були, у самому Катеринославі чи у повітових містах, скласти науковий опис їх і користуватися ними для вчених історичних робіт.
        З ініціативи деяких професорів Вищого гірничого училища утворилося так зване наукове товариство, яке поставило за мету вивчення місцевого краю. Друкувалися роботи з хімії, фізиці, мінералогії, землезнавства, історії, археології, читалися лекції на різні теми.

Пам'ятник О.С.Пушкіну

        У 1905 році в місті Катеринославі на кошти губернського земства був споруджений Музей імені О.М.Поля інженером-архітектором Сендецьким у новоеллінському стилі з дев'ятьма відділеннями. Першим директором Музею імені О.М.Поля і першим вкладником до нього був професор Д.І.Яворницький, який приніс у дарунок свою колекцію козацких старожитностей. Але тому що однією колекцією козацких старожитностей усіх відділів музею заповнити було не можна, то з ініціативи того ж директора скликаний був у Катеринославі XIII археологічний з'їзд, на який прибуло багато росіян і кілька закордонних вчених-археологів, істориків, лінгвістів, етнографів, законознавців, каноністів. Через намічений з'їзд директором музею за допомогою студентів розкопано було більше 200 курганів, добуто було у різних осіб губернії багато всякого роду предметів старовини, взяте було з церков і монастирів начиння двініх часів²⁸⁰. Усі доповіді, зачитані на з'їзді, і всі дебати, що відбувалися між вченими, було надруковано в двотомних "Працях XIII археологічного з'їзду".
        Кінець 1905 року ознаменувався в місті Катеринославі такими кривавими подіями, які по справедливості варто було б зобразити не чорнилом, а кров'ю загиблих.
        Безпосередньо перед днем 17 жовтня зненацька в місті Катеринославі, як і у всій Росії, почалися страйки. Жовтня 10 числа застрайкували службовці всіх служб і майстерень залізниць і за ними службовці заводського району на Амурі, нижньодніпровські й на околицях міста. З 9 годин ранку 11 жовтня до страйку приєдналися складачі всіх катеринославських друкарень, потім прикажчики магазинів, капелюшниці, модистки, кравці, шевці, цигарниці, робітники картонажних майстерень, слюсарних, ковальських і механічних закладів. До 12 годин дня припинилися роботи на тютюновій фабриці, миловарних заводах, на борошномельних млинах, лісопильних заводах й лісових пристанях.
        До полудня промислове життя міста завмерло. Магазини поспішно закрилися, вітрини забивалися дощатими затворами.

Ріг вулиці Садової (Сєрова) і Катерининського (Карла Маркса) проспекту

        О другій годині дня застрайкували провізори й аптекарські учні. Всі навчальні заклади ще напередодні були оголошені закритими "впредь до особого разрешения". На вулицях міста панував надзвичайний рух. Державний банк, казначейство, поштово-телеграфні контори, губернське правління, губернаторський будинок та інші офіційні місця охоронялися посиленими патрулями солдатів і козаків.
        Проспектом і поперечними вулицями безперервно проїжджали донські козаки у повній похідній формі, за ними слідували кінні городові. Довгою стрічкою через все місто протягом цілого дня "швидким кроком" рухалася піхота Феодосійського і Сімферопольського полків. Військові сили стягалися, головним чином, до вокзалу і на Чечелівку.
        Робітники катеринославських і нижньодніпровських залізничних майстерень і депо домовилися зібратися 11 жовтня о 8 годині ранку на лінії біля катеринославського вокзалу... Та ледь вони увійшли до депо, їх розігнали козаки. При розсіюванні юрби залпом вбитий чистильник депо Федір Федорович Попко.

Дім органної та камерної музыки
(колишня Брянська церква)

        Залізничні службовці зібралися у дворі будинку Рагинського. Мітинг тут продовжувався більш трьох годин. Були присутніми близько 1000 чоловік. Біля 1-го години дня мітинг був закритий, і присутні вирішили відправитися на робочий мітинг на Брянську площу.
        Ледь тільки юрба вийшла з воріт, на Широку вулицю прискакала півсотня козаків. Багато хто кинулися бігти. Частина юрби пішла Проспектом, а більшість повільно рушила Гімнастичною вулицею²⁸¹ нагору до Військової вулиці.
        Козаки замикали хід. Попереду них їхав поліцейський пристав. Пропустивши юрбу на Військову, козаки кинулися напереріз їй і перекрили дорогу до Пушкінського пам'ятника. Тут за командою пристава козаки спішилися й дали залп. У жаху юрба стала розбігатися на всі боки, у двори й будинку. За першим пішов другий залп, третій, четвертий... Важко було в першу хвилину визначити число жертв. Багато хто падав від переляку, інші довгий час знаходилися у непритомному стані, а треті, як передають потерпілі, падали на землю, прикидаючись мертвими, щоб уникнути побиття.
        Підсумок - 7 вбитих і 18 поранених, з яких 4 незабаром померли. Серед поранених - модистка Горлачик, вражена в ногу розривною кулею. У цей же день війська стріляли по учнях, тобто дітях, які зібралися на мітинг, вбивши 5 чоловік і поранивши 20 чоловік, з яких троє померли в лікарні. Весь день у місті гриміли постріли. До вечора все у місті завмерло, вулицями рух припинився. Увечері місто потопало у мороці, тому що електричні ліхтарі не горіли. У місті царювала лиховісна тиша. Тільки чутні були стукіт копит козацьких роз'їздів і тупіт піхотних частин, що проходили.
        Місто набуло вигляду військового табору. На Павловській і на чотирьох Чечелевських вулицях були улаштовані барикади. Усього було влаштовано шість барикад, з яких дві на першій Чечелівці, а інші на інших вулицях. Найбільша барикада знаходилася на межі першої Чечелівки і Брянської площі. По обидві боки її були вириті досить глибокі рови, а сама барикада складалася з возів, рейок, стовпів та інших предметів, засипаних товстим шаром землі. На кожній барикаді з ранку знаходилося декілька сотен чоловік, проголошувалися промови і давалися вказівки щодо образу дій. На високих тичинах майоріли прапори з написами політичного змісту...
        Лікарні були переповнені вбитими і пораненими. 12 жовтня відбулися похорони убитих. Десять тисяч чоловік проводили загиблих в останній путь.
        Спокій відновлювався у місті на превелику силу. Довше усіх страйкували залізничники, трамвайники і робітники підприємств Амуру і Нижньодніпровську. Під гуркіт розстрілів залита кров'ю країна одержала 17 жовтня царську конституцію... Робітники швидко розкусили суть і зміст царської конституції.
        Про подальший хід подій пристав 6-ї частини міста доповідав губернатоові так: "Имею честь донести вашему превосходительству... Сегодня по заводам района часто собирались рабочие; брянские рабочие решили с ночи сегодня приступать к работам; трубные и гвоздильные просили уплаты за забастовку, им отказано, порешили собраться сегодня на Брянской площади в 2 часа дня для обсуждения этого вопроса. Об экономических вопросах" было сказано очень мало, все говорились речи политического характера. Сейчас большая часть рабочих направляется в город с целью выразить протест предполагаемой думе - "Нам не нужна дума, нам нужна демократическая республика", приглашали жертвовать на бомбы и оружие... Пристав 6-й части. (Подпись.) 19 октября 1905 г.".
        Царський уряд вдавався - Norribile est dicere! - до старого випробуваного методу - єврейському погрому. "Его превосходительству господину Екатеринославскому губернатору Екатеринославского полицеймейстера. Рапорт. Доношу вашему превосходительству, что во время происходивших в последние дни беспорядков в городе Екатерине славе разбито и разграблено 122 лавки, 64 магазина, 135 рундуков, 40 квартир и сожжено 5 домов. Убито евреев холодным оружием: 34 мужчины, 9 женщин, 1 девочка, огнестрельным 20 мужчин... ранено холодным оружием и огнестрельным 48 человек евреев... Полицеймейстер Хлобощин. Октября 25 дня 1905 года..."²⁸².