Ой з-під города, з-під Ялисавета
Сизі орли вилітали,
А у Mocкві та в засіданім домі,
Ой там пани санатори,
Превеликі генерала, полковники,
Вони думали-гадали:
Ой та як би ж нам, ой та як би ж нам
Запорожців з степу позганяти,
A вci землі запорізька co6i одібрати.
Одібрали пани землю запорізську,
Почали пани ділити,
Запорожці посідлали коні ворониї
Та під турка втікали.

        Після падіння Січі облаштування Новоросійського краю покладено було на генерал-губернатора кн. Потьомкіна.
        З чого ж він почав?
        Він почав, насамперед, з роздачі запорізьких земель стороннім людям, винятково панству... "Раздели ризы мои и об одежде моей меташа жребий", - казали запорожці вустами псалмоспівця, залишаючи рідний край і обливаючись гіркими сльозами.
        Колишнє Запорожжя вже іменується не Запорожжям, а Слов'янською і Херсонскою провінціями. "Место, где была Запорожская Сечь, именовать на словах и на письме городом Покровским. По прежнему правлению называемые курени, со всякими к ним пристройками, именовать отныне казеннными казармами для постою, следственно и принадлежащия к ним в базаре крамные лавки, шинки с ледниками и погребами, сколько б их не было, именуются отныне не куренными, а казеннными, для найму состоящими, почему и доход с них надлежит в казну, впредь до рассмотрения, на нынешнем основании"⁹.

Південна карта України 1730-ті - середина 1770-х рр. (Карта-схема складена В.О.Пірком)

        Через роздачу запорізьких угідь панству, потрібно було мати під руками точну карту всього колишнього Запорожжя. Тому князь Потьомкін 18 червня 1775 року наказав генерал-поручику Петрові Текелію, щоб він негайно наказав Новоросійському генерал-губернатору В.М.Муромцеву "снять верную карту Сечи Запорожской и их бывшего владения через знающих офицеров; в недостатке сих офицеров прикажите требовать из армии от господина Нефедьева"¹⁰.
        Одержавши такий наказ від кн.Потьомкіна, генерал-майор В.М.Муромцев доручив зі свого боку дивізіон-квартирмейстеру Федорову спуститися від місця колишньої Запорізької Січі вниз правим берегом Дніпра, причому під час спуску наказано було "примечать", чи є островами Дніпра ліс, які річки впадають у Дніпро і чи немає лісом чагарників, чи очеретів. Лівим берегом Дніпра наказано було спуститися підполковнику Місюрєву¹¹.
        Чи була складена така карта Запорізької Січі та усіх володінь запорізького краю - невідомо. Відомо лише те, що було зроблено у цьому відношенні підполковником Петром Норовим. Ще під час існування Запорізької Січі при ній знаходився так званий російський Новосіченський ретраншемент, у якому містився гарнізон з двухротної команди. Коли замість Січі стало місто Покровськ, тоді комендантом Покровську тимчасово, за поданням генерал-майора В.М.Муромцева, призначений був підполковник Петро Норов Інгерманландського полку. Норов зібрав у 1775 році "точные сведения о слободах и зимовниках в бывших вольностях запорожских Козаков и учредил в поселениях особых смотрителей". Якими були ті відомості - це також залишилося невідомим¹².

Катеринославська та Азовська губернії. (1770-1780-е рр.).

        Невідомо, коли саме почалася роздача запорізьких земель: чи у самий рік падіння Січі, тобто в 1775, чи ж у наступному 1776 році. "Відомість про відведення поміщикам земель в Екатеринославском повіті" позначена 1776 роком¹³. Варто сказати те, що великі чини одержували й великі ділянки, менші чини - менші ділянки землі.

Князь О.А.В'яземський, генерал-прокурор Сената.

        Давалися в одні руки ділянки в 500 десятин, 1000, 1200, 8000, 10000, 15000, 20000, 21000 десятин¹⁴. Генерал-прокурор князь О.О.В'яземський і генерал-фельдмаршал князь О.О.Прозоровський одержали кожний по 100 000 десятин.
        Скільки захопив собі сам ясновельможний князь Г.О.Потьомкін, невідомо. Відомо тільки те, що в 1788 році він писав Катеринославському губернатору В.В.Коховському такий наказ: "В прошлом 1787 году предложено от меня Екатеринославскому наместническому правлению отвесть Александрийского уезда, Глинской округи, при урочищах вершин речек Бересовки и Макарихи состоящую В казеннном ведомстве землю и лес 1100 десятин господина действительного тайного советника обер-шталмейстера и кавалера Льва Александровича Нарышкина супруге Марине Осиповне Нарышкиной. Но как доныне от нея для принятия той земли и леса не прислано поверенного с законною доверенностью, и потому оная остается без всякой казне прибыли, то предписываю вашему превосходительству приказать оставить означенной лес с землею за мною и, отмежевав формально, выдать мне план и узаконенные документы на вечное и потомственное владение"¹⁵.
        У 1789 році січня 21 дня князь Потьомкін писав Катеринославській казеннній палаті таку "пропозицію": "В прошедшем 1788 году, во время владения моего деревнею Самотканею, написанных во оной, по последней ревизии, крестьян породы малороссийской мужеска 229, женска 190, а обоего пола 419 душ, подарил я умершему господину генерал-майору и кавалеру Ивану Максимовичу Синельникову в вечно потомственное его владение, а землю со всеми строениями и заведениями отдал я напоследок с протчими и с купленными в наместничестве Екатеринославском, под имянем моим, деревнями в казеннное ведомство. И как сии крестьяне тогда же им Синельниковым переведены в его деревни, состоящие в уездах Екатеринославском и Новомосковском, то предлагаю Екатеринославской казеннной палате означенное число душ, исключа из деревни Самоткани¹⁶, причислить в те самые умершего генерал-майора и кавалера Синельникова деревни, в которые им оные люди переведены и поселены, считая их за наследниками его"¹⁷.

Князь О.О.Прозоровський, генерал-фельдмаршал.

        Для роздачі землі малася особлива комісія. По цій комісії насамперед земля давалася тільки дворянам; селяни й однодворці землі не одержували. Землю одержали й великі добродії і дрібні чиновники, колезькі реєстратори, секунд-майори, архівісти. Всім тим, кому давалася земля, давалася пільга на 10 років від всяких податей, і тільки після 10 років потрібно було вносити до скарбниці плату "по пяти денег", тобто по 2 копійки від десятини. Якщо хто встиг оселити на отриманій ним землі в кількості 1500 десятин 13 дворів, той ставав повним власником її і міг продати або закласти землю, кому він забажає. І не тільки росіянам - земля давалася й різним чужоземцям, якщо тільки вони приймали російське підданство і приносили в тому присягу.
        Російський уряд став зазивати до Росії іноземних колоністів "для расширения в ней торговли и промышленности", як це говорилося у маніфесті ще імператриці Єлизавети Петрівни. Але Єлизавета Петрівна, яка не любила німців, заселяла окраїни запорізьких вільностей тільки так званими "слов'янами". За Катерини II, після падіння Січі, повалили у колишнє Запорожжя іноземці різних національностей і більш за все німці. Це були болгари, греки, грузини, вірмени, калмики, німці, молдавани, валахи, євреї.
        Насамперед, а саме в 1776 році, прийшли болгари з Силістрії та оселилися трьома річками Ташликам, річкою Височіною і Великим Інгулом, а згодом, а саме в 1801 році, частина болгар оселась й Дніпром¹⁸.

Найсвітліший князь Г.О.Потьомкін.

        Далі в 1778 році прибули до колишніх запорізьких вільностей так звані кримські греки, тобто залишки готів, які вціліли у Криму, потім справжні анатолійські греки і греки з острову Мінорки. Одних кримських греків було не менш 20000 чоловік. Вони заснували 20 селищ pp. Калміусом, Кальчиком і Калкою та північнмм берегом Азовського моря. На північному березі Азовського моря вони ж заснували місто, назвавши його, як кажуть, на честь богоматері Марії Маріуполем. Греки, які вийшли з острова Мінорки, оселилися на південній окраїні колишньої за запорожців Самарской паланки, тепер Павлоградского повіту. Їм видали хліб, худобу та гроші на перше облаштування¹⁹.
        У 1779 році до земель колишнього Запорожжя переселилися, за грамотою від 14 дня місяця листопада, греки, грузини та вірмени григоріанського і католицького віросповідання, яків вийшли під проводом митрополита Ігнатія, архімандрита Маргоса і патера Іакова. Все це виіедення християн обійшлося уряду в 250 тисяч карбованців. Число тих, хто вийшли обох статей було 31386 душ²⁰. Из этих переселенцев армянские переселенцы, поселенные патером Иаковом в предместье Екатеринослава I, спустя несколько лет, когда в Крыму воцарился мир, переселились в город Карасубазар²¹.
        У 1782 році на місце колишнього Запорожжя, потім Катеринославського намісництва, переселені були з уральського степу калмики, у числі 459 чоловік чоловічої статі та 439 душ жіночої²².
        У 1786 році на запорізькі попелища прийшла перша партія німців-колоністів, про залучення яких особливо клопотався князь Потьомкін і сама Катерина. Німцям давалися кращі місця в Катеринославському, Олександрівському, Новомосковському повітах. Граф Румянецев-Задунайський під час перебування свого за кордоном у Семилітню війну звернув свою увагу на тих, хто жили у Прусії, особливо біля Данцигу й Ельбингу, німцев-менонітів, що набули слави гарних скотарів, і після повернення до Росії доповів про це імператриці Катерині. Знаючи, що зі збільшенням населення менонітів їм будуть потрібні більш великі й більш родючі землі, ніж ті, які були в Західній Європі, російський уряд Катерини II відправив до Прусії колезького радника Траппе з дорученням запросити менонітів до великого, багатого степами Новоросійського краю. Меноніти уклали з російським урядом умови й після того в 1786 році, - у кількості 500 чоловік чоловіків і 400 жінок, потім у 1789 році у кількості 228 родин, прибули до Новоросійського краю. Спершу переселенців оселили на р.Конці, а потім дали їм землю на острові Велика Хортиця і на правому березі Дніпра, трохи вище острову, по 65 десятин на душу. У названих місцях переселенці заснували 8 колоній за назвою "Хортицкого округу". У 1790 році за ордером князя Потьомкіна від 23 числа місяця червня цим колоністам дозволено було на їхнє прохання перевезти з міста Новомосковська, де вони раніш поселися, дві невеликі церкви, що залишилися там пустими після відходу звідти греків та вірмен²³, коли й саме ім'я Катеринослав I зовсім зникло і замість нього виникла в 1789-1790 р. колонія Юзефсталь²⁴. У 1793 році прийшла нова партія німецьких переселенців у числі 273 душ обох статей. Вони спершу оселилися в Старому Кодаку, а потім заснували селище Ямбург у 17 верстах від міста Катеринослава²⁵.

Німецькі колонії в Південній Україні.

        У 1788,1789 і 1792 роках прибули до Катеринославської губернії з розорених селищ Слободзеї та Караташу молдаван 159 чоловік, з Коротної волохів 31 чоловік так зі слободи Яски - 25 чоловік, всього 215²⁶. У 1792 році, вже після смерті кн. Потьомкіна, сама Катерина писала:
        "Молдавские бояре, в подданство наше поступившие, заслуживают к получению там (т.е. в Новороссии) земель особенное уважение"²⁷.
        У 1793 році до колишніх вільностей запорізьких козаків кинулися і євреї, яких імператриця Єлизавета Петрівна всіляко не пускала до Росії. За Катерини II вони прибули до Новоросійського краю після другого поділу Польщі, коли Росії дісталися Білорусія і Південна Русь, крім західної частини Волині²⁸.
        Всім іноземним переселенцям відпущено було зі скарбниці спочатку на допомогу 250000 карбованців.
        Крім іноземних переселенців, до колишнього запорізького краю переводилися переселенці й з Великої Росії. Так, з малоземельних великоросійських губерній переселені були на казеннний рахунок економічні та державні селяни. Поміщики, що одержали землі у Новоросійському краї, часто переселяли туди селян з власних великоросійських вотчин. Стародубовським і єлизаветським старообрядникам дозволено було оселитися на левому березі Дніпра при впаданні у нього р. Білозерки, де вони заснували велике село Білозерку. Дозволено було поселятися й різним сектантам, якими були молокани і духобори. Іноді до Новоросійського краю виселялися й злочинці після понесених ними покарань²⁹.
        До 1784 року було роздано запорізької землі всього 4470302 десятини³⁰.