Витоки міста на Дніпрі Перші проекти Катеринослава Промисловість і торгівля Населення Катеринослава Міське самоврядування Територіальне зростання. Забудова міста Громадське та культурне життя Видатні катеринославці Пореформений період у житті містаДруга половина XVIII ст., відома в європейській історії як доба Просвітництва, змінила історичну долю Північного Причорномор'я та Степової України. 1770-ті - 1790-ті роки позначилися у Південній Україні збільшенням кількості населення, подальшим господарським освоєнням, розвитком духовної культури.
Нова влада ввела нову систему управління. Були утворені губернії відповідно до загального адміністративно-територіального поділу тогочасної Росії. У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську. До Новоросійської губернії відійшли землі між Бугом та Дніпром, а до Азовської - між Дніпром та Доном. У 1775 р. до складу цих губерній були включені землі колишньої Запорозької Січі. Одразу після створення Азовської губернії губернатор, "генерал-майор и кавалер", Василь Чертков розпочав діяльність по заснуванню нового губернського міста. За дорученням генерал-губернатора князя Г.О.Потьомкіна Чертков вирушив у подорож територією губернії з метою знайти місце для губернського центру. Існує думка, що це завдання він виконав недостатньо кваліфіковано, бо обрав для губернського міста лісисту й заболочену місцевість при впадінні річки Кільчень у ріку Самара, в 8 верстах від лівого берега Дніпра. Насправді ж нове губернське місто проектувалось як місто-фортеця поблизу оборонної Нової Української або Дніпровської лінії фортець, котра простягалася від Азовського моря до Дніпра. Тобто і місце для розташування Катеринослава було обрано дуже добре з точки зору безпеки у разі військових конфліктів.
В умовах військового протистояння всі перші міста в Південній Україні були опорними укріпленими пунктами та виконували, насамперед, військово-адміністративні функції. Будь-які наміри сприяти економічному розвиткові цих міст-фортець, організувати промисловість та торгівлю зводилися нанівець, якщо вони не були певним чином пов'язані з потребами армії. Після підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною (1774 р.) військова загроза зменшилася, але не зникла зовсім: відчувалася небезпека нової війни з османами. Міста в цих умовах зберігали своє значення як військово-адміністративні центри. Важливі фактори будівництва міст, як наприклад, вибір місця, залежали передусім від стратегічної необхідності.
Перша згадка в історичних джерелах про Катеринослав відноситься до 1776 року. 23 квітня 1776 р. В.О.Чертков подав рапорт на ім'я Г.О.Потьомкіна, в якому повідомляв, що місце для губернського центру обране, а проект "...с подлежащим планом, профилями, фасадами и со сметами..." направлений на розгляд Потьомкіна. Місто отримало ім'я на честь імператриці Катерини II. Протягом 1776 року продовжилася інтенсивна підготовка будівництва. Наприкінці 1776 - на початку 1777 року були затверджені проекти і почалася розбудова міста за проектами архітектора Н.Я.Алексєєва. Першими будівлями стали губернаторський будинок, казарми для солдатів, хати-мазанки. У 1778 році була освячена Святодухівська церква. До нового міста з Бєлєвської фортеці21 нарешті переїхали губернські органи управління. До 1781 р. населення Катеринослава зросло: "...явились сюда и купцы и ремесленники и разного звання люди...", частина вірмен і греків, котрі виїхали з Кримського півострова. У місті вже діяли чотири церкви: російська православна, вірменська, грецька, католицька. Тут проводилися ярмарки, працювали шкіряна та свічна фабрики. У 1781 році в Катеринославі налічувалося більше двохсот будинків та мешкало 270 купців, 874 міщани та робітники, 1050 "разного звання людей", всього 2194 "души" (чоловічої статі).
Збереглися проекти забудови Катеринослава на р.Кільчень. Місто повинно було розташуватися біля ріки Самара та її малих притоків. У північно-східній частині, біля гирла Кільчені, збудували фортецю (ця територія була найбільш захищена й домінувала над іншими районами міста). На південь від фортеці планувався центр, на захід від центру - "форштадт" (передмістя). Плани 1779, 1781, 1782 рр. та статистичні дані показують, що хоча територія та населення Катеринослава збільшувалися, але повільними темпами, після 1781 р. суттєвих змін не відбулося.
|
Карта-схема околиць Катеринослава у 1770-рр.
|
30 березня 1783 року був виданий указ про об'єднання Азовської та Новоросійської губерній та утворення на їх основі Катеринославського намісництва. Згідно з цим указом треба було визначити "...по выгодности местной" нове місце для центрального міста намісництва і перенести туди Катеринослав. 22 січня 1784 року Катерина II видала черговий указ, в якому вказувала: "Губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепра у Кайдака...".
У 1783 р., після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконували функції фортець, відпала. Було прийнято рішення ці поселення "...крепостями...более не почитать, обращая во внутренние города или посады."
Місто-фортеця поступається своїм історичним місцем на користь нового типу міста - адміністративно-економічного центру Д Катеринослав на Кільчені, без сумніву, не відповідав новим вимогам, а тому губернське місто, особливо після 1783 р., треба було розташовувати на перехресті торговельних шляхів, розширювати його територію, розбудовувати промисловість тощо.
Більш придатне з цієї точки зору місце для Катеринослава було обране ще у 1783 р. - великий високий пагорб на правому боці Дніпра, біля злому ріки, неподалік слободи Половиці, нижче за течією від містечка Новий Кодак. Намісник краю князь Г.О.Потьомкін особисто обрав місце для майбутнього будівництва.
У період з 1784 по 1787 рр., коли йшла підготовка до будівництва Катеринослава на правому боці Дніпра, Новий Кодак "сделался центром народного прибежища", тут мали проживати купці і міщани, робітники, представники адміністрації, які чекали на побудову міста та спостерігали за підготовчими роботами по зведенню всіх казенних та громадських будівель у Катеринославі.
Слобода Половиця знаходилася на тому місці, де зараз розташована центральна частина Дніпропетровська. Як видно з проектів Катеринослава кінця XVIII ст., де позначені реально існуючі споруди, забудова Половиці зосереджувалася від сучасної вулиці Ливарної вздовж Дніпра до сучасного театру опери та балету, в ширину її будови досягали лінії сучасного проспекту Карла Маркса. Дату заснування Половиці можна встановити досить чітко, якщо проаналізувати документи осавула Лазаря Глоби - засновника двох катеринославських садів, - опубліковані на початку XX ст. Глоба прибув сюди у 1743 р., а через кілька років неподалік почала заселятися слобода Половиця. Микита Корж, який мешкав деякий час у Половиці, свідчить, що його рідні та знайомі оселилися тут у середині XVIII ст., де вже було кілька козацьких зимівників. На карті Де Боксета 1751 року Половиця позначена як слобода. У 1768 р. її відвідав "головний командир" Новоросійської губернії генерал Ісаков. У 1768 та 1769 рр. вона залишилася недоторканою під час набігу татар на Південну Україну. Місцевість, де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим, кленовим лісом, осокою, травою, між лісом знаходилися городи. На горі, вище берега, були збудовані вітряні та водяні млини, кузні. Сама слобода являла собою сукупність хат, частина з землі, частина з дерева. Мешканці Половиці розводили коней, косили сіно, розводили бджіл. У 1779 р. у Половиці налічувалося 125 дворів, у 1784 р. - 130 дворів та близько 800 мешканців.
|
Степ між Старим і Новим Кодаками.
Малюнок А.Мюнца. 1781 р. |
У 1786 р. Г.О.Потьомкін подав Катерині II документ під назвою "Начертание города Екатеринослава". Програма розвитку Катеринослава, розроблена намісником краю, чітко визначила функції майбутнього міста та масштаби забудови. Наприкінці XVIII ст. Катеринослав планувався як третя, південна столиця Російської держави, економічний, адміністративний і культурний центр Південної України. Гігантські розміри міста, величність і монументальність споруд в уяві Потьомкіна мали символізувати нове життя мешканців південних територій, котрі тільки-но стали частиною Російської імперії
Катеринослав проектувався як місто нового типу, а його параметри визначалися, деякою мірою, просвітницькою ідеологією з її принципово новим уявленням про людину та соціальне середовище.
В "Начертании" вказувалося, що тут мають бути побудовані: "Судилище на подобие древних базилик, лавки полукружием на подобие Пропилей или преддверия Афинского с биржею и театром посредине. Палаты государские, где жить и губернатору, во вкусе греческих и римских зданий, имея посредине великолепную и пространную сень... Фабрики суконная и шелковая. Университет купно с академиею музикальною или консерваториею." Катеринослав мав займати площу 20 верст у довжину, 15 верст у ширину, загалом 300 кв. верст. Передбачалося, що головні вулиці міста будуть мати ширину 60-80 метрів.
Розуміючи необхідність заснування промислових підприємств у місті, яке в силу віддаленості від Чорноморського узбережжя не могло бути значним центром торгівлі, Потьомкін ініціював створення фабрик. 16 серпня 1787 р. в ордері до генерал-майора І.Синельникова Потьомкін наказував: "для заведения фабрик... отвесть на законном оснований надлежащее количество земли.
За життя генерал-губернатора встигли зробити тільки загальну підготовку до будівництва фабрик: обрали місце, визначили приблизні параметри виробництва. Катеринославські фабрики були відкриті тільки у 1794 р.
У 1784 р. Потьомкін направив Катерині II "прошение" щодо заснування у Катеринославі Академії наук та мистецтв. Імператриця незабаром видала відповідний указ (від 4 вересня 1784 р.) "...повелеваем основать университет, в котором не только науки, но и художества преподаваемы быть долженствуют..." 13 жовтня 1786 р. імператриця призначила фінансування цього закладу "с академиею художества и музыки с хирургическим и народними училищами" у розмірі 60000 крб. на рік.
Можна вважати потьомкінські проекти лише проявами гігантоманії тодішнього генерал-губернатора. Проте існували реальні підстави для сподівань у майбутньому стрімкого злету Катеринослава.
Після 1783 р. Росія повністю утвердилася на Чорноморському узбережжі, а військова загроза в регіоні майже зникли Саме після 1783 р. темпи заселення та освоєння Південної України посилилися, а сам цей процес отримав планомірний характер. Акценти у розвитку міст почали швидко змінюватися: з військового на економічний та культурний. Деяким чином вплинув на розвиток нового міста і так званий "грецький проект" - зовнішньополітична програма російського уряду другої половини XVIII ст.
Згідно з "грецьким проектом" належало, витіснивши Османську імперію до Азії, відродити Візантійську (Східно-Римську) імперію під управлінням Костянтина, онука Катерини II. Росія прагнула забезпечити своє панування на Балканах. Ця програма була підкріплена дипломатичними та військовими акціями. Саме тоді у Південній Україні (Новоросії) почали вбачати форпост для просування на Балкани до Константинополю. Грецький історик Яніс Тіктопуло зазначає з цього приводу: "У причорноморських губерніях на шляху до Константинополя Потьомкін зводив нові міста...На Дніпрі за зразком періклових Афін почав будуватися Катеринослав... "Програма розвитку Катеринослава на Дніпрі, запропонована Г.Потьомкіним, логічно входила у низку акцій, пов'язаних з "грецьким проектом" на теренах Південної України.
XVIII століття сильно змінило погляди на функції міста і вимоги до його архітектури. Філософи епохи Просвітництва вважали "ідеальним" місто, збудоване не з чисто утилітарних прагнень, а за канонами класицистичного стилю, з чітким геометричним плануванням, без великих укріплень та з численними зеленими насадженнями. У другій половині XVIII ст. європейські "новомодні" віяння дійшли до Росії. Південна Україна, край, де не було значних міст, розглядалася як поле для експериментів майстрів містобудівництва тих часів. Але досить часто такі спроби вступали у протиріччя з реальними умовами будівництва. Не був винятком і Катеринослав.
Основні ідеї потьомкінського "Начертания" втілив у собі проект Катеринослава, затверджений 10 жовтня 1786 р. Автором його був Клод Геруа - видатний французький архітектор, який працював деякий час у Росії, дістав тут звання академіка "Академии художеств". У центрі міста, на вершині великого пагорба, Геруа спроектував велику площу з Преображенським собором та головними адміністративними і громадськими спорудами.
Генеральний план роботи Геруа, виконаний за зразками європейських міст, був погано пристосований до місцевого рельєфу, ігнорувались вітчизняні містобудівничі традиції (наприклад, відсутні традиційні ринкова, соборна, сінна та ін. площі). Проект також не враховував безводність гори, обраної для будівництва центральної частини Катеринослава. Передбачалося водопостачання міста за допомогою колодязів, водопідйомних механізмів, басейнів та фонтанів, але це потребувало значних матеріальних витрат.
У 1787 році російська імператриця Катерина II вирушила у подорож на Південь Росії до Чорноморського узбережжя. Шлях імператриці лежав через колишні запорозькі землі. Вона провезла два дні у Новому Кодаку (7-8 травня), а 9 травня відбулася урочиста церемонія закладки Преображенського собору - імператриця разом з австрійським імператором Іосифом II та Г.Потьомкіним поклали перші камені у його фундамент.
У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава було нарешті переведене "губернське правління" і він почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, яке включало в себе майже всю Степову Україну (за виключенням Криму та прилеглих територій). У перші роки існування міста його намагалися будувати згідно з потьомкінськими проектами. Але згодом стало зрозумілим, що гігантським "прожектам" не судилося втілитися у життя. Потьомкін сам прийшов до висновку змінити проекти одразу ж з початком російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Воєнні дії проходили неподалік Катеринослава, на Чорноморському узбережжі. Велика частина коштів, котрі призначалися для Катеринослава, була відправлена на фронт.
|
Проект Катеринослава роботи І.Старова (з власноручною резолюцією Катерини II "Быть сему"). 1792 р. |
|
План Катеринослава. 1792 р., промальовок. |
|
Потьомкінський палац.
Фото 1908 р. |
Труднощі, які виникли у перші роки становлення Катеринослава, показали, що збудувати нове місто згідно з задумом неможливо. Все це було обумовлено низкою причин. Пішли з життя ініціатори і натхненники будівництва - у 1791 р. князь Потьомкін, а в 1796 р. і Катерина II. Урядова політика щодо Новоросії (Південної України) зазнала змін. Новий імператор, Павло І, змінив адміністративний поділ та назви міст краю. Указ від 17 грудня 1797 р. скасував Катеринославське намісництво, замість нього створювалася Новоросійська губернія з 12 повітів. Катеринослав був перейменований на Новоросійськ і (у 1802 р. йому повернуто колишню назву). Особливо негативно вплинули на розвиток краю укази від 18 та 20 грудня 1797 р., згідно з якими вимагалося "все строения во всей губернии остановить". Кам'яне будівництво відновилося тут лише за часів правління Олександра І (з 1802 р.).
Катеринослав залишився тепер без урядової підтримки, катастрофічно не вистачало необхідних коштів на будівництво Гора, на якій планувалося розмістити губернський центр, виявилася безводною, а сусідні території перетинали глибокі яри. Дніпровські пороги становили перешкоду нормальному судноплавству, а отже, і торгівлі. Внаслідок цього в останньому десятилітті XVIII ст. виявилися негативні тенденції у розвитку Катеринослава - замість того, щоб стати "Південною столицею", він швидко перетворився на пересічне губернське місто. Сенатор та член Академії наук П.П.Сумароков, подорожуючи Південною Росією, занотував: "Новороссийск есть ни что иное, как мудреная загадка, которую проезжающему надлежит осмотрительно отгадывать. Он увидит губернский город, расположенный в полуверсте от Днепра, на гладкой степи, при подошве горы, простирающейся над ним наподобие вала. Он увидит десятка три обмазанных господских и купеческих домиков, две церкви, ряд деревянных лавок, весьма широкие с худым строением улицы, некоторую монастырскую пустоту, скучное уединение, и весь город не обширнее, притом не красивее порядочного местечка: это будет нынешний Новороссийск..."
У тих умовах, коли причорноморські міста перебрали на себе функції промислових, торговельних та культурних центрів, степові міста не мали значних перспектив. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринослав існував у більш скромних розмірах. Але протягом першої половини XIX ст. створювалося реальне підґрунтя для того, щоб на його основі у другій половині XIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центра Півдня України.
Урядова політика стосовно Новоросії (Південної України) сприяла розвитку ремесла та мануфактурної промисловості. Потьомкін писав у квітні 1781 р.: "Всякое новое заведение, особливо в крае, никаких еще мастеров не имеющем, требует со сторони казенной поощрения и помощи..." Інтенсивне будівництво міст, гостра потреба поселенців у житлі, одязі та ін. сприяли розвитку промисловості. У 1794 р. у Катеринославі з'явилися казенні підприємства - суконна та шовково-панчішна фабрики. Катерина II видала відповідний указ від 14 травня 1792 р., який передбачав перевести сюди суконну, годинникову та позументну фабрики з Дубровни, та шовкову - з Купавни. Ці фабрики почали працювати в місті лише 1794 р. Вони утворили велику централізовану мануфактуру, на якій вироблялися сукна, каразея24 та каламенка25.
На обох фабриках працювали в основному кріпосні селяни. За даними 1797 р., на суконній фабриці було 819 робітників, у тому числі 378 жінок та 115 дітей. До мануфактури також були приписані 1186 осіб сільського населення, які жили у слободі Сурсько-Литовській. Умови праці на мануфактурі були вкрай важкі. Робочий день тривав не менше 15 годин. Працівники проживали у будинках, пристосованих для проживання тільки у літній час, зарплатню отримували невчасно, це викликало протести. У 1820 р. на мануфактурі рахувалось 2438 "людей разных званий и мастерства" та 1372 селяни, які у вільний від польових робіт час також працювали на виробництві.
Види товарів та обсяги продукції суконної фабрики залежали від замовлень військового відомства та адміралтейства. Панчішна фабрика реалізовувала свої товари на вільному ринку, крім того, вона виконувала замовлення приватних осіб. Катеринославські фабрики працювали на широкий ринок, котрий включав не тільки Новоросію, а й інші регіони України. Як за кількістю працівників, так і за обсягом продукції катеринославська мануфактура була, можливо, найбільшою у всій Південній Україні. Частина товарів, виготовлених фабриками, реалізовувалася серед населення Катеринослава.
У 1835 р. військовий міністр О. Чернишов видав наказ закрити катеринославську казенну мануфактуру, як збиткову для казни. Її будівлі та "фабричное народонаселение" (тобто робітників та членів їх сімей) передали у військове відомство. Фабрика була закрита після переробки всієї сировини у 1837 р. Німецький учений Франц Гакстгаузен, який відвідав Катеринослав 1844 р., був неприємно здивований тим, що фабрика (точніше, її устаткування) була, по суті, розкрадена. "Будівлі фабрики тепер стоять полишені, у руїнах, що стали притулком для крадіжників та бродяг..." Цьому прикладові автор протиставив приклад іншої суконної фабрики у Катеринославі, яку відкрив у 1833 р. купець другої гільдії К.В.Нейман з Аахену (оселився в місті у 1815 р.). Ця фабрика базувалася на вільнонайманій праці та виробляла щорічно, за даними Гакстгаузена, 18 тис. аршин сукна. Крім того, заробітна платня працівників була незвичайно високою, до 27 крб. на місяць. Фабрика Неймана проіснувала 15 років.
Крім великої мануфактури, в Катеринославі існували невеликі підприємства, орієнтовані на переробку сільськогосподарської сировини. У 1817 р. була заснована фабрика паперових виробів міщанина Постного. Вона працювала на імпортованій сировині - американській бавовні. Підприємець використовував вільний найм робітників, на відміну від кріпосних казенної мануфактури. Тут виготовлялися різні бавовняно-паперові тканини та "карманны ост-индские платки". У 1819 р. на фабриці було 12 верстатів та 19 працівників, виготовлено 25520 аршин тканини та 3510 хусток. У 1832 р. місцевий купець М.Заславський заснував механічні майстерні та чавуноливарний завод. У різні роки тут працювали 15-30 вільнонайманих робітників. Це було перше в місті підприємство такого профілю. Тут вироблялися віялки, молотарки, устаткування для млинів. Від цього заводу отримала назву одна з найстаріших вулиць міста - Ливарна.
У 1808 р. у Катеринославі діяли: суконна фабрика, 8 сальних заводів, 8 свічних, 9 цегляних, 1 мильний завод та 1 пивоварня. Пиво вироблялося обсягом до 2000 відер на рік та реалізувалося переважно у Катеринославі. Протягом першої половини XIX століття кількість підприємств помітно збільшилася. У 1856 р. в Катеринославі на вул.Гостинній26 відкрито тютюнову фабрику І.Джигіта, єдину в губернії, яка виробляла турецький тютюн та цигарки.
Значна частина катеринославців займалася ремеслами й торгівлею. В "Описаний города Екатеринослава и его уезда" 1793 р. вказувалося, що: "жители того города купцы имеют торг красными и мелочными товарами, женщины упражняются в домашних рукоделиях..." Населення Катеринослава пильно оберігало своє право торгівлі в місті. Так, у 1797 р. міська Дума заборонила торгувати "неведомо какого звання человеку", який нічого не платив у казну міста. 30 червня 1792 р. Дума "по удобности времени и выгоде для жителей" постановила: з 1793 р. проводити щорічно 4 ярмарки: 1-го січня, 21-го квітня (день народження Катерини II), 28 та 29 червня, 20 та 22-го вересня (на честь днів народження Павла та коронування Катерини). Весь прибуток, отриманий від проведення ярмарків, надходив у казну міста. У 1820 р. тут налічувалося вже 6 ярмарків. У 1835 р. в місті відкрито перше страхове товариство. Ще в описі Катеринослава 1796 р. говорилося: "Сей город... имеет для торговли удобности, как посредством водяной по реке Днепру коммуникации, так сухим путем и учрежденных ярмонков и торгов, на которые из разных мест купечество с товарами съезжается..." Автор того ж опису визначав причини, які перешкоджали вільному розвитку комерції у тогочасному Катеринославі: 1) невпевненість купців у стабільності ситуації (зважаючи на приховані реквізиції міських будівель на потреби адміністрації та постої військ); 2) невиконання указу Катерини II від 2 жовтня 1795 р., згідно з яким усім поселенцям на Півдні, які влаштовують підприємства або лавки, надавалися пільги (звільнення від податків та постоїв) на 10 років. Автор опису зробив такий висновок: якщо ці перешкоди будуть подолані, то... "кажется, надлежало бы ожидать верных успехов в скором застроении Екатеринослава и других новых городов".
Документи міських адміністративних установ свідчать, що протягом першої половини XIX ст. ситуація в цій сфері якісно не змінилася. 3 різних регіонів Росії до Катеринослава привозили сіль, металеві вироби, ліс, хутра, а вивозили хліб, сукна, шерсть, шкіряні вироби, мило, свічки та ін. Дещо пізніше, у 1863 р. тут було реалізовано товарів на 18368,5 тис. крб. Етнограф та письменник О. Афанасьєв-Чужбинський так описував (у 1863 р.) своє враження від ярмарки: "Я провел в Екатеринославе дня четыре во время Петропавловской ярмарки, желая взглянуть на разнообразньїй люд, сошедшийся и съехавшийся из окрестности. Хотя это, собственно, шерстяная ярмарка, однако, пользуясь этим случаем, наезжают купцы из больших городов, и устраивается так называемый панский ряд, в котором вы найдете самые изящные и модные материи, и золотые и серебряные вещи; одним словом, можно отыскать все..."
Отже, за перші десятиліття у Катеринославі з'явилася низка промислових підприємств, які в цілому забезпечували своєю продукцією потреби мешканців міста. Товари, які вироблялися тут, навіть вивозили до інших міст країни . Казенна мануфактура (1794-1837 рр.) взагалі була одним з найбільших підприємств Півдня. Однак торгівля не отримала достатнього розвитку (порівняно з Одесою та іншими центрами морської торгівлі) Велика частина катеринославців жила за рахунок підсобних господарств. У 1865 р. мешканці міста мали 1073 коней, 748 корів, 750 свиней, 224 кіз і овець. І все ж в цілому можна говорити про повільний економічний розвиток Катеринослава протягом першої половини XIX ст.
Запроваджуючи курс, спрямований на швидке заселення Півдня України, царський уряд знаходив різні джерела поповнення кількості мешканців. З імператорських указів видно, що для освоєння новоросійських земель населення залучалося у різний спосіб: проголошувалася амністія та надавався притулок кріпакам-втікачам, продовжувалися пільги на кілька років "купцам и мещанам и всем, приходящим из-за границы в губернию Екатеринославскую жителям..."
Великі надії пов'язувалися з переселенням у ці землі іноземців, які мали сприяти економічному зростанню Новоросії. У 1789 р. до Катеринославського намісництва з Нідерландів прибули меноніти - представники протестантської релігійної течії. Їм були надані значні пільги, які полягали у свободі віросповідання, звільнення від рекрутської та постойної повинностей, від податків на 10 років; також надавалися різні субсидії грошима та продуктами. Згодом почалося переселення німецьких колоністів та інших етнічних груп. Штаб-квартира установи, яка контролювала цей процес - "Контора опекунства Новороссийских иностранных поселенцев", була утворена 6 квітня 1800 р. та перебувала у Катеринославі. Частина новоприбулих колоністів осіла в губернському центрі. Вони досить швидко зайняли вагомі позиції в промисловому секторі економіки міста, зокрема, меноніти. Так, Тіссен вперше збудував 1805 р. у центрі Катеринослава млин, а 1810 р. заснував новий, паровий млин. Інші меноніти також займалися створенням борошномельних підприємств. У 1880-х рр. менонітські млини були на першому місці за обсягами переробки зерна в Катеринославі.
У першій половині XIX століття населення Катеринослава повільно збільшувалося. У 1800 р. чисельність населення склала 2634 чол.; у 1825 р. - 8412; у 1850 р. - 8998-ЇДомінуючими соціальними групами були міщани, дворяни та селяни. Серед національних меншин виділялися єврейська та караїмська общини. Цікава характеристика населення краю (і міста) наведена у "Военно-статистическом обозрении Екатеринославской губернии", виданому 1859 р. при І відділі департаменту Генерального штабу: "...жители вообще во всей губернии, пользуясь здоровим климатом, достигают большей частию глубокой старости и, имея легкие средства к жизни, рано женятся, поэтому число родившихся значительно превышает число умерших".
Вже у 1790-х рр. сформувалася система міського самоврядування, яка майже в незмінному вигляді проіснувала до 1870 р. 21 квітня 1785 р. була видана "Грамота на права и выгоды городам Российской империи". Жалувана грамота проголошувала право міського самоврядування. Громадяни міста поділялися на шість категорій: 1) мешканці, які мали власність у місті; 2) купці всіх трьох гільдій; 3) ремісники; 4) іноземці та особи з інших регіонів Росії, зайняті у міській промисловості; 5) видатні громадяни, адвокати, вчителі та інші фахівці, художники та підприємці з майном понад 5 тис. крб.; 6) люди, зайняті в промисловості та ремеслах.
Самоврядування було складним за своєю структурою. Його здійснювали такі установи: "собрание общества градского", загальна міська Дума та шестигласна Дума (за кількістю розрядів міського населення). Формально "собрание общества градского" було органом, до якого входили всі мешканці міста, без різниці категорій та майнового цензу. Однак реальним правом займати виборні посади користувалися тільки особи, що мали вік понад 25 років та капітал не менше 5 тис. крб. Загальна міська Дума офіційно представляла всіх мешканців міста. Однак вибори до неї проходили не на загальному зібранні "общества градского", а за розрядами, на які воно поділялося. Шестигласна Дума складалася з міського голови та шести гласних від окремих категорій мешканців міста. Ця Дума займалася конкретними справами й була найбільш ефективним органом міського самоврядування.
У березні 1787 року відбулися вибори до першої міської шестигласної Думи, а пізніше була створена загальна міська Дума. Першим міським головою Катеринослава був купець Іван Шевелєв. Його наступниками на цій посаді стали Дмитро Горяїнов (1791, 1797, 1811 рр.), Петро Башмаков (1794 р.), Григорій Кустов (1796 р.).
Особливу роль у роботі органів самоврядування відігравало купецтво. З 1787 р. протягом першого століття історії Катеринослава міськими головами були виключно купці. Хоч на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. чисельність купців була невеликою (у 1825 р. -185 чол.), саме вони зверталися до центральних органів влади країни з петиціями про міські потреби. Також, якщо уряд не виділяв коштів на будівництво деяких важливих об'єктів, купці фінансували це будівництво з власних коштів (наприклад, у випадку з будівництвом мосту через р. Дніпро та поштової станції). Купець Іван Колесников побудував на свої кошти Успенську церкву. 100000 карбованців пожертвував на побудову кам'яної Троїцької церкви купець Федір Дупленко. Завершив будівництво інший купець - А.Кирпишников, який виділив для цього ще 15 тисяч карбованців. Всі ці купці були водночас міськими головами. Видатними діячами міського самоврядування також були купці Я.Рохлін, Д.Пчолкін, П.Калабухов, І.Лов'ягін та ін. Великою проблемою у першій половині XIX ст. було недотримання законодавчих норм у галузі міського самоврядування, внаслідок якого створювалися перешкоди для роботи відповідних органів. Це викликало численні петиції мешканців, згадки про які збереглися в офіційних документах.
|
Герб Катеринослава.
Затверджений у 1811 р. |
Як вже відзначалося, протягом першої половини XIX ст. розбудова Катеринослава йшла повільно. Згідно з описом міста 1797 р., тут було лише 11 кам'яних споруд. Після відомого указу Павла І (1797 р.) кам'яне будівництво взагалі не велося. У 1808 р. губернатор Катеринослава у донесенні імператорові вказував на катастрофічну ситуацію з будівництвом "присутственных мест" та соборної церкви. Головною спорудою міста на той час був Потьомкінський палац, який зводився за проектом І.Старова та закінчений 1792 р., вже після смерті власника. Палац та сад при ньому (заснований запорозьким козаком Лазарем Глобою та перетворений на парк англійським садівником В.Гульдом) знаходилися в запустінні. Від палацу збереглися лише стіни, а все інше було зруйноване. У записках Ф.Ф.Вігеля ми знаходимо цікавий опис міста, куди автор приїхав у 1827 р.: "Во всем губернском городе не было ни одной гостиницы, а какой-то заезжий двор, куда меня привезли, и где не знаю чем бы я мог прокормиться. Широкая площадь... спускалась с высокой горы и в прямом направлений тянулась через весь город внизу; по бокам все были низкие домики. Единственное каменное здание во всем Екатеринославе был острог...На вершине горы под именем площади находится пространное пустое поле; с трудом мог я разглядеть на нем нечто выходящее из земли: то бнли выведенные 3 или 4 фута27 кирпичных стен собора... В расстоянии четверги версты оттуда находился Потемкинский дворец... Все это было без полов, без окон, без дверей, и дождь капал сверху сквозь дырявую деревянную крышу..."
Особливістю розвитку Катеринослава у першій половині XIX століття була наявність двох міських центрів. Цей факт спричинений різницею між проектами та реальними умовами будівництва. Перший міський центр мав розташуватися на горі, але він існував переважно на папері - у проектах І.Старова та на пізнішому плані роботи В.Гесте. Тут знаходилися лише декілька споруд: палац Потьомкіна, канцелярія архієрея, а пізніше (у 1840-1850-х рр.) побудовано гімназію та "богоугодные заведения" (лікарню, притулок для інвалідів, аптеку). Натомість у нижній, придніпровській частині Катеринослава природно виник справжній міський центр. Тут зосередилося все економічне та громадське життя міста. Головна височина з Потьомкінським палацом залишалася незаселеною, натомість квартали прибережної зони забудовувалися дуже щільно. У 1796 р. тут був споруджений перший наплавний міст через Дніпро.
У 9 квітня 1817 р. був офіційно затверджений генеральний план розвитку Катеринослава, розроблений архітектором В.Гесте, з використанням первісного планування міста 1790-х років архітектора І.Старова. На новому плані центр Катеринослава перенесений у нижню частину біля Дніпра. Колишня головна площа на горі тепер отримала назву Ярмаркової28. У новому центрі виділено низку площ господарського значення - Торгова, Сінна, Рибна. Згідно з цим планом аж до кінця XIX ст. і велася забудова Катеринослава.
|
Проект Катеринослава роботи В.Гесте. Затверджений 1817 р. |
|
Проект планування Катеринослава. 1817 р., промальовок. |
|
Преображенський собор.
Архітектор А.Д.Захаров. Малюнок середини ХІХ ст. |
Видатна пам'ятка архітектури - Потьомкінський палац у першій половині XIX ст. дуже змінив свій вигляд. Різні архітектори пропонували реконструювати напівзруйновану будівлю під губернські "присутственные места" та семінарію. Ці проекти не були реалізовані і лише протягом 1830-40-х рр. Потьомкінський палац був кардинально перебудований для засідань Дворянських зборів34.
Такою є історія головних споруд Катеринослава тих часів. Місто в цілому забудовувалося одно- та двоповерховими будинками. В центрі було багато крамниць на зразок гостинних дворів з аркадами та галереями. Таким побачив Катеринослав О.С.Пушкін у 1820 р. (коли відбував тут тимчасове заслання). Наведемо один характерний уривок зі спогадів сучасника, А.М.Фадєєва, котрий працював тоді в місті: "Екатеринослав тогда представлял... более вид какой-то голландской колонии, нежели губернского города. Одна главная улица тянулась на несколько верст, шириной шагов двести, так что изобиловала простором не только для садов и огородов, но даже и для пастбищ скота на улице, чем жители пользовались без малейшего стеснения".
|
Центральна частина Катеринослава.
Малюнок І.Айвазовського. 1833 р. |
Один із сучасників, Порфирій Яненко, так описував центр міста у 40-х роках XIX ст.: "... по проспекту от моста35 представлялась пустыня, только замечались дом директора фабрики..., винные громадные подвалы..., острог на Качельной площади, похожий больше на подвал36, с другой сторони - Казенний сад. Улица представляла самый безобразний вид: постоянная грязь невылазная, где вчастую кареты останавливались и их вытаскивали с пассажирами волами. Улицу перерезывали поперек два провалья..."
Благоустрій центральної частини Катеринослава був проведений у кінці 1840 - на початку 1850-х рр. завдяки зусиллям тогочасного губернатора А.Я.Фабра яри були засипані; "гору" зрівняли, а на частині проспекту до вершини пагорба проведені два паралельні бульвари - кожний з двома рядами високих дерев, смугами кущів бузку та пішохідними алеями посередині. Значення цього заходу важко переоцінити. Реконструкція відкрила шлях до забудови нагірної частини (проходила інтенсивно до початку XX ст.), з'єднала два міські центри. Зовнішньо Катеринослав нарешті став позбавлятися ознак провінційного міста.
|
Пам'ятник російській імператриці Катерині ІІ,
відкритий 26 вересня 1846 року. Скульптори В.Мейєр та Ф.Мейєр. |
Поступово проходила забудова західного схилу пагорба. У південно-західній частині з'явилася споруда семінарії, яка виходила фасадом на проспект. Трохи нижче семінарії у 1830-1840-х рр. знаходилася ярмаркова площа з крамницями і коморами. Велику ділянку нижче цієї площі займали адміністративні установи - будинки губернатора і віце-губернатора.
Економічне і громадське життя Катеринослава зосередилося у нижній частині міста. Тут у серпні 1796 р. була освячена дерев'яна церква Успіння Богородиці (замінена на кам'яну 1850 р.), про яку в тогочасних документах говорилося, що "вона посеред міста і видна звідусіль"39. Того ж 1796 р. з'явилася інша церква - Троїцька, яка знаходилася на великій площі (замінена на кам'яну 1845 р.). Велика вулиця"40 у цьому місці була забудована торговельними рядами-крамницями, магазинами, складами. Тут же щорічно проводилися катеринославські ярмарки.
Вище проспекту, біля Троїцької церкви, селилися купці, багаті землевласники, поміщики. В цьому районі 1808 р. з'явився двоповерховий дерев'яний будинок з мезоніном та п'ятьма (!) колонами по фасаду. Він призначався для Дворянських зборів, був обставлений розкішними меблями, порцелянами та живописними полотнами, взятими із Потьомкінського палацу. З цією будівлею пов'язана цікава історія. У 1818 р. брат імператора Олександра І великий князь Михайло Павлович під час свого візиту до Катеринослава, побачив асиметрію в оформленні будинку, був дуже незадоволений і звелів негайно прибрати п'яту "крамольну" колону, що й було зроблено. Цей приклад яскраво характеризує тогочасний культурний рівень катеринославського "высшего общества". А сам Дворянський будинок згорів 1838 р.
Західний кордон міста проходив тоді біля Казенного саду41. У 1806 р. Олександр І наказав наміснику Новоросії герцогу Рішельє в Катеринославі: "...сад нижний предоставить для публичных гуляний, а верхний обратить для разведения систематического садоводства в плантациях фруктовых, редких дерев и растений, дабы снабжать ими Новороссийский край". Верхній (за течією Дніпра) сад, заснований Л.Глобою і переданий до казни, отримав назву Казенного. У 1817 р. у Катеринославі організоване Помологічне товариство (з охорони й влаштування зелених насаджень) і тоді ж почало функціонувати училище садівництва, яке налічувало півтора десятка учнів. Всі ці заклади знаходились у Казенному саду, який до з 1817 р. по 1848 р. доглядав видатний ботанік А. Гуммель з Маннгейму. Завдяки його зусиллям сад, що займав площу до 36 десятин та мав 31 тисячу фруктових дерев, 193 тисячі лісових дерев, більше 20 тисяч кущів, близько 700 видів квіткових та городніх рослин, став одним з найкращих у Південній Україні. У 1843 р. до саду була приєднана велика ділянка і загальна його площа склала 36,5 десятин42.
|
Будинок Катеринославського губернатора.
Початок ХХ ст. |
Від старої в'язниці починалася вулиця, на якій селилася катеринославська аристократія. Згодом вона стала називатися Дворянською43. На захід від тюрми, відділені від міста лісосмугою, розташовувались корпуси катеринославських фабрик, які після закриття підприємства були передані військовому відомству. До 1860-х рр. фабричні корпуси були останніми значними спорудами Катеринослава, далі знаходилась територія передмість.
Відомий російський літературний критик і публіцист В.Г.Бєлінський, відвідавши у 1846 р. Катеринослав, писав жінці: "...Город чрезвычайно оригинален; улицы прямые, широкие; есть дома порядочные, но больше все мазанки, по улицам бродят свиньи с поросятами, спутанные лошади. На огромной (незастроенной) площади стоит храм, довольно большой... На этой же площади стоит дворец Потемкина... Средина дворца реставрирована для дворянского собрания, а боковые здания находятся в состоянии развалин. При дворце сад, омываемый заливом Днепра, в саду много деревьев, которые не могут расти в московском климате и которых нет и в Харькове (хотя от Харькова до Екатеринослава только 200 верст), например шелковичное дерево и др. Интересен также казенный городской сад..."
Життя катеринославців протягом XIX ст. було нелегким. Брукованих вулиць у місті майже не було, освітлення у нічний час з'явилося тільки у другій половині століття. У 1796 р. в Катеринославі відкрився перший наплавний міст через Дніпро, довжиною більше 500 саженів44. Міст споруджували тільки на літній час аж до відкриття у 1884 р. залізничного двох'ярусного мосту. Мешканців міста декілька разів турбували землетруси, повені та епідемії. Так, 11 січня 1837 року в місті стався землетрус, внаслідок чого у стінах новозбудованого Преображенського собору з'явилися тріщини. У квітні 1820 р. катеринославський віце-губернатор Шеміот повідомляв правителя Новоросійського краю графа О.Ф.Ланжерона про неймовірні лиха, заподіяні Катеринославу паводком, якого не було з 1789 р. У місті виявилися підтопленими тюрма, торгові ряди, пивний завод, лісова пристань та близько ста приватних будинків. Це призвело до занепокоєння мешканців. Епідемії холери спостерігалися у 1831, 1848, 1866 рр. В останньому випадку захворіло понад 1100 осіб, близько 250 померли. У 1864 р. Катеринослав охопили великі пожежі.
|
Успенська церква.
Архітектори А.І.Шарлемань, П.І.Віскронті. Збудована у 1850 р. |
Не було в місті необхідної кількості лікарів і лікарських закладів. Дуже важливою в таких умовах стала діяльність лікарів-ентузіастів, зокрема Карла Роде. Запрошений до Катеринослава Потьомкіним, він залишився тут, багато років лікував і місцеву еліту, і пересічних громадян. Роде мав земельні володіння в Катеринославі, пам'ять про нього збереглася у назві Аптекарської балки.
У 1798 р. вперше відкрилися "богоугодные заведення" - "богадельня", лікарня та "дом для умалишенных". У 1801 р. у цих закладах працювали один лікар та один наглядач. Усього в стаціонарі налічувалося 25 хворих та інвалідів. Пізніше "богоугодные заведення" склали основу губернської земської лікарні45.
У 1842 р. до міста приїхав лікар Павло Никифорович Бойченко і почав працювати в "богоугодних заведеннях". Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) він завідував усіма лікарнями міста, які приймали поранених, а також брав активну участь у боротьбі з холерою у червні - липні 1866 р. "Не нарушая истины и без преувеличения можно сказать, что в Екатеринославе все - от высших представителей власти до самого жалкого нищего знали доктора Бойченко", - писав один із старожилів міста. Павло Бойченко став кавалером імператорських орденів, дворянином, закінчив кар'єру керівником медичної служби Катеринославщини.
Катеринослав на той час ніколи не був місцем бойових дій, але війна не обійшла місто стороною. У 1812 р. під час війни з Наполеоном з Катеринослава були відправлені рекрути та коні, а також воли. З губернії до місць бойових дій направлялися м'ясо, солонина, риба. Катеринославська фабрика постачала сукно. У місті діяли швейні майстерні, де шилося обмундирування для солдатів. Мешканці міста та навколишніх сіл зібрали для потреб армії великі кошти.
У 1854 р., під час Кримської війни у Катеринославській губернії був оголошений воєнний стан. У зв'язку з цим з'являється вул. Воєнна46. На ній були розташовані військові частини, що потім рухалися на фронт. У Катеринославі цього року зупинявся, прямуючи до Криму, видатний російський хірург Микола Іванович Пирогов. Наступного року він знову відвідав місто, оглядаючи шпиталі з пораненими під Севастополем солдатами. За даними ревізії 1859 р., у Катеринославі проживало близько 17 тис. чол., разом з тим у місті перебувало більше 11 тис. хворих і поранених. Значна частина з них померла і похована у Катеринославі на так званому Севастопольському цвинтарі. Велику роботу по розміщенню та лікуванню хворих провели вищезгаданий П.Н.Бойченко та міський голова І.І.Лов'ягін, який перебував на цій посаді в 1854-1857 рр.
Коли в 1877 р. почалася російсько-турецька війна, в Катеринославі був проведений збір коштів для допомоги слов'янським народам Балканського півострова, які вели боротьбу з Туреччиною. Дві партії добровольців відправилися на фронт.
Поступово протягом першої половини XIX ст. Катеринослав стає визначним центром культури і освіти Придніпров'я. Замість університету та консерваторії, які передбачав створити Потьомкін, указом 1792 р. наказувалося організувати у Катеринославі народне училище. Його відкриття відбулося у 1793 р. Вчилися тут діти дворян, купців та чиновників. З 1804 р. у Катеринославському училищі працював учителем малювання відомий художник Фрол Рєпнін-Фомін (1778-1857 рр.), який закінчив академію мистецтв в Санкт-Петербурзі. У період перебування в Катеринославі (1804-1841 рр.) він, зокрема, написав картину "Обращение Минина к нижегородцам", котра експонується зараз у місцевому художньому музеї.
Народне училище проіснувало до 1805 р., коли почала свою діяльність Катеринославська класична чоловіча гімназія. Першим директором гімназії призначено дійсного статського радника Дмитра Тимофійовича Мізка, котрий у подальшому відіграв велику роль у культурно-освітньому розвитку Придніпров'я. В гімназії разом із загальними дисциплінами викладалося малювання, а педагогами були випускники Петербурзької академії мистецтв. З 1840 р. вчителем малювання та креслення тут працював художник Іван Гродницький. Колишній кріпосний, він став вільним слухачем Академії. У Катеринославі Гродницький пробув 10 років, створив тут низку живописних полотен. У 1825 р. для роботи в гімназії запросили викладачем природничих наук Петра Петровича Сокальського (1832-1887 р.) - талановитого вченого, публіциста, фольклориста, композитора. Хоча серед учнів гімназії переважали діти дворян, купців та чиновників, і кількість учнів була порівняно невеликою, важко переоцінити значення цього навчального закладу.
У 1805 р. разом з гімназією у місті відкрито повітове учили ще, яке складалося з підготовчого відділення з дворічним курсом навчання та двох основних класів з однорічним навчанням. У 1836 р. до нього додали ще один клас - третій, а в 1867 р. запровадили навчання різним ремеслам. У 1859 р. в Катеринославі вчителем В.С.Панченко при повітовому училищі була створена воскресна школа, спрямована на навчання загальноосвітнім наукам дітей, котрі займалися професійною підготовкою у ремісників. У 1850 р. в місті відкрилося єврейське училище, яке проіснувало до 1873 р.
Катеринославська семінарія, відкрита 1777 р. у Полтаві, переїхала у 1803 р. у губернський центр і теж відіграла велику роль у поширенні освіти серед мешканців міста. Семінарія готувала церковнослужителів, але серед її вихованців були і майбутні педагоги. Викладання в семінарії мало високий рівень. Відомою людиною в місті був талановитий педагог О.С.Понятовський - викладач математики і грецької мови. Пізніше він працював у Катеринославській гімназії і прославився не лише вчителюванням, а й тим, що подарував місту будинок під першу жіночу гімназію (тепер це середня школа №33). Інший викладач семінарії - Г.Я.Титов відомий як автор "Писем из Екатеринослава", опублікованих в Одесі в 1849 р. Це одна з перших праць, присвячених історії міста.
Слід указати на існування такого закладу, як "Приказ общественного призрения" (Приказ громадської опіки). Це була фінансово-кредитна установа, заснована у 1788 р., яка надавала позички землевласникам, мала ощадну касу. Приказ займався також влаштуванням у місті шкіл, лікарень, "богоугодных заведений", аптек, сирітських притулків. Управління Приказом здійснювалось колегіальне під головуванням губернатора, у його складі були представники від купецтва, міщанства та селянства. У 1793 р. до відання Приказу губернатор В.Коховський передав похідну військову типографію князя Г.Потьомкіна. У 1796 р. саме тут надрукована перша в Катеринославі книга - "Наставление сыну" В.Золотницького. Його перу належала й перша брошура (1793 р.), присвячена відкриттю народного училища.
У 1806 р. у Катеринославі відкрився перший театр під назвою "Благородний театр". Він розташовувався на розі вулиць Московської та Стародворянської47. Там була поставлена п'єса "Осмеянное чародейство", написана місцевим автором для дворянських дітей. Однак спроба заснування театру виявилася невдалою. Перший постійний театр було влаштовано лише у 1847 р., кошти на будівництво кам'яного будинку виділив катеринославський купець Абрам Луцький.
У 1834 р. вперше здійснено спробу заснувати в Катеринославі губернську бібліотеку. До цього невеликі книжкові зібрання існували лише в місцевій гімназії та училищі. Через два роки бібліотека згоріла, але в 1843 р. була відновлена.
У 1838 р. у місті почала виходити перша газета - "Екатеринославские губернские ведомости". Протягом кількох десятиліть вона залишалася єдиним міським періодичним виданням. Тут друкувалися урядові укази, рішення та постанови, повідомлення місцевих органів управління.
Громадське життя катеринославців довгі роки обмежувалося зборами у найбагатших будинках для відзначення ювілейних дат. У 1838 р. відкрився перший клуб, названий за традицією "англійським". Про цей клуб у своїх спогадах катеринославський губернський архітектор А.М. Достоєвський писав: "Вечерами я начал ходить в клуб, где мало помалу познакомился со всем городом. Естественно, меня выбрали при первом же предложении в члены клуба и я вечорами стал очень часто посещать его. Этот клуб был тогда единственным в Екатеринославе, он был внесословным: тут были членами и дворяне, и чиновники, и купцы, а поэтому членов было около 300 человек и клуб благоденствовал. Много я потом видел клубов в разных городах, но такого благоустроенного, как екатеринославский периода 1860-1865 годов, я не встречал".
У 1849 р. зусиллями губернатора А. Фабра та директора училищ Я.Грахова відкритий "Музеум древностей Екатеринославской губернии". Зазначимо, що це був один з перших музеїв на теренах Південної України. Його заснування поклало початок створенню колекції сучасного історичного музею ім. Д.Яворницького.
У 1861 р. у Катеринославі на вул. Упорній48 купецький син Х.Чауський відкрив типографію з літографією. Півстоліття цей заклад, обладнаний новітнім устаткуванням, не мав рівних собі у місті, тут друкувалися художні та наукові видання, афіші. У 1855 р. на Великій вулиці49 була відкрита фотографічна майстерня відомого в ті часи майстра Левдика. В цей же період з'являється і друга - майстра Л.І.Міткіна, яка проіснувала півстоліття. Син та онук Міткіна також стали фотографами, до нашого часу дійшли чудові фотографії Катеринослава, зроблені членами цієї родини. У 1858 р. в Катеринославі на вул. Олександрівській50 В.Г.Ульман відкрив перший книжковий магазин. Він підпорядковувався петербурзькому книготорговцю Смирдіну. В магазині приймалася передплата на петербурзькі газети та журнали.
Старий Катеринослав може пишатися цілою плеядою державних та громадських діячів.
Цікавою є постать С.Х.Контеніуса, призначеного у 1800 р. головним суддею Контори опікунства іноземних колоністів. Контеніус жив у Катеринославі і вважався тут "самой почтенной личностью". У 1809 р. Контеніус дослідив катеринославську суконну мануфактуру. Зібрані ним матеріали мають неабияке значення для історії промисловості на Півдні України.
У 1818 р. створений Комітет піклування про колоністів південного краю з трьома відділеннями: Катеринославським, Одеським і Бесарабським. Спочатку комітет знаходився у Катеринославі, потім був переведений у Бессарабію. Його головою, "головним попечителем колоністів", було призначено Івана Микитовича Інзова (1769-1845). Він знаходився на цій посаді до самої смерті. І.М.Інзов - генерал, учасник суворівських походів 1799 р. та Вітчизняної війни 1812 р. У Катеринославі він проявив себе як досвідчений керівник "іноземних колоній" та залишив помітний слід в історії російської культури своїм гуманним ставленням до О.С.Пушкіна під час його заслання на південь Росії.
О.С.Пушкін відвідав Катеринослав у 1820 р. 17 чи 18 травня великий поет прибув сюди з Петербурга "для дальнейшего прохождения службы" у конторі колоністів. Спочатку він зупинився в готелі купця Тихова на вул.Караїмській51, а потім переїхав до маленького будинку в Мандриківці, тодішньому передмісті Катеринослава. Згодом, 4 червня, прямуючи до Кавказу, у Катеринослав прибув М.Раєвський - герой Вітчизняної війни 1812 р. з сином та дочками. Молодший Раєвський - Микола, який учився з Пушкіним у Царськосельському ліцеї, знайшов свого друга у поганому стані52. Генерал Інзов дозволив поету виїхати з Катеринослава на південь. У червні 1820 р. Інзов писав петербурзькому "почт-директору" К.Я.Булгакову: "Расстроенное здоровье господина Пушкина в столь молодые лета и неприятное положение, в коем он по молодости находится, потребовали с одной сторони, помощи, а с другой, безвредной рассеянности, а потому отпустил я его с генералом Раевским, который в проезд свой через Екатеринослав охотно взял его с собой". Кілька днів, проведених у Катеринославі, залишили слід у творчому доробку великого поета. Тут відбулася подія, яка стала приводом для написання поеми "Братья-разбойники". 11 листопада 1823 р., перебуваючи в Одесі, Пушкін писав П.А.Вяземському: "Вот тебе и "Разбойники". Истинное происшествие подало мне повод написать этот отрывок. В 1820 году, в бытность мою в Екатеринославле, два разбойника, закованные вместе, переплыли через Днепр и спаслись. Их отдых на островке, потопление одного из стражей мною не выдуманы..."
Син директора гімназії Дмитра Мізка - Микола Мізко (1818-1881) став критиком, фольклористом, журналістом, переклав твори Т.Г.Шевченка на російську мову. У 1845-1847 рр. був редактором "Екатеринославских губернских ведомостей." У середині XIX ст. Мізко публікував у столичних виданнях статті, присвячені історії катеринославського театру.
Велику роль в історії Катеринослава зіграла династія Фадєєвих, родоначальники якої - Андрій Михайлович Фадєєв та його жінка, з роду князів Долгорукових, оселилися у Катеринославі у 1815 р. Титулярний радник А.М. Фадєєв був направлений в Контору опікунства іноземних колоністів "на вакацию младшего товарища главного судьи". У 1818 р. його призначили управителем Катеринославської контори Комітету колоністів. За майже двадцятип'ятирічну службу тут він багато зробив для заселення краю та добробуту поселенців, розвитку землеробства, тваринництва, підняття економічного і культурного рівня регіону. Фадєєв відомий як автор наукових праць з історії іноземних колоній у Північному Причорномор'ї та мемуарів, багато сторінок яких присвячені Новоросійському краю і Катеринославу. Він також був обраний членом Російського географічного товариства.
Дочка А.М.Фадєєва, Олена Андріївна Ган (1814-1842) стала відомою письменницею, яка у своїх творах гостро піднімала питання щодо ролі жінки в тогочасному суспільстві. Олена Ган писала під псевдонімом Зенеїда Р-ва. Про неї відомий літературний критик Вісаріон Бєлінський висловився так: "ни одна из русских писательниц не обладала таким замечательным талантом, как Зенеида Р-ва". Олена Ган мала двох дочок, які також стали письменницями.
Олена Петрівна Блаватська (1831-1891) - письменниця теософічного напрямку (відома під псевдонімом Радда-бай), яка спробувала синтезувати міфологічні, релігійні, оккультні, філософські та наукові доктрини Заходу і Сходу. У 17 років вона покинула старого чоловіка та відправилася мандрувати країнами Сходу. У 1875 р. разом з полковником Олькоттом вона заснувала в США "теософічне товариство", яке існує й зараз.
Віра Петрівна Желіховська (1835-1908) відома як автор повістей та оповідань для юнацтва.
У Катеринославі відзначився Андрій Михайлович Достоєвський, брат відомого письменника, губернський архітектор Катеринослава у 1860-х рр. Зокрема, він керував брукуванням центральних вулиць та благоустроєм ярів. У місті збудував будинки торгових рядів і чоловічої класичної гімназії.
|
Катерининський проспект.
Загальний вигляд. Початок ХХ ст. Нині проспект ім.К.Маркса. |
Не можна не згадати двох діячів духовного звання, які плідно працювали на ниві досліджень рідного краю - єпископів Гавриїла (Розанова) та Феодосія (Макаревського). Єпископ Гавриїл обіймав з 1828 по 1837 р. катеринославську кафедру і був першим істориком міста. Зокрема, він опублікував спогади запорожця Микити Коржа - цінне джерело з історії краю XVIII ст. Єпископ Феодосій відомий нам як автор фундаментальної енциклопедичної праці "Материалы для историко-статистического описання Екатеринославской епархии", виданої 1880 р.
Кращих представників Катеринослава тих часів відрізняла особлива енергія, патріотизм і наполегливість у досягненні поставленої мети (нерідко такою метою була саме користь місту), робота "на кінцевий результат", хоча його і доводилося чекати довгі роки. Врешті-решт, напружена творча діяльність мешканців, котрі майже з нуля починали розбудовувати своє місто, причому практично без урядової підтримки, принесла відчутні здобутки. Саме впродовж першої половини XIX ст. закладаються підвалини і характерні риси міста - створюється історичний центр, зароджуються промислові підприємства, нарешті, формується менталітет мешканців.
Звичайно, справжньою "Південною столицею" стала Одеса. Хоч друкарня та державні навчальні заклади у Катеринославі з'явилися раніше, ніж в Одесі, вони не змогли швидко розвинутися, як аналогічні установи, відкриті в Одесі дещо пізніше. Театральне життя та друковані періодичні видання з'явилися в Одесі раніше, ніж у Катеринославі, ще на початку XIX ст. Але Катеринослав значно поступався Одесі у темпах економічного зростання і, як наслідок, в галузі культурного життя.
|
Панорама Придніпровської частини Катеринослава.
В центрі - Успенська церква та дерев'яний наплавний міст через р.Дніпро. Фото 1870-х рр. |
Из учебных заведений имеется: гимназия с благородним пянсионом, при которой находится замечательная библиотека (до 4000 томов), а также уездное и приходское училища...
Из фабрик имеется одна суконная, а из заводов: 7 салотопних, 2 миловаренных, 5 свечних..."
Автор виносить закономірний вирок: "Трудно сказать, чтобы Екатеринослав возвысился когда-либо на степень значительного торгового города. Главными причинами тому: 1. Положение его в стороне от сообщений, ведущих к портовим и значительним торговим городам; 2. Трудность переправы через р. Днепр и переезда через пески на левом берегу Днепра; 3. Близость значительных по торговле городов Харькова и Кременчуга, где с большой выгодой можно делать закупки всякого рода товаров..." Автор опису точно визначив чинники, які перешкоджали зростанню Катеринослава протягом всієї першої половини XIX ст. та разом з тим зумовлювали відмінність розвитку міста від інших міст Південної України.
Новий етап в житті міста починається з кінця 1850-х рр., а особливо після реформи 1861 р. та пов'язаних з нею змін в соціально-економічних відносинах. Населення міста почало швидко зростати. Джерелом поповнення кількості мешканців Катеринослава виступали в основному селяни, які йшли до міста на заробітки. Якщо в 1857 р. населення міста становило 13217 осіб, то на 1865 р. воно склало 22846 осіб, тобто зросло на 173%. У 1885 р. Катеринослав уже мав 46876 мешканців. За 20 років населення міста подвоїлося. Період, "сонному дреманию подобный", в житті Катеринослава закінчився.
Цю ситуацію добре ілюструє уривок з книги етнографа і письменника О.С.Афанасьєва-Чужбинського "Поездка в Южную Россию", опублікованої у Петербурзі в 1861 р.: "...Я помню Екатеринослав 12 лет назад, когда его еще можно било назвать городишкой и довольно непривлекательным, как по его строениям, так и по страшной невилазной грязи... Лет девять назад я снова посетил его. За три года Екатеринослав не изменился и, стоя над Днепром почти у порогов, не имел и попытки на значительную торговлю.-.Ту же я встретил грязь, ту же мертвую тишину по улицам и ту же мелкую, беловатую пиль, выедающую.-.Теперь, через девять лет, мне пришлось несколько раз побивать в Екатеринославе, и я нашел в нем небольшую перемену: выстроились несколько домов на главной улице, и вдоль этой широкой, почти как Невский проспект, улицы, протянуто шоссе сверху до казенного сада.-.Шоссе это обведено с двух сторон тротуарами, обсаженными акациями, сиренью и кое-какими другими деревьями. Других перемен не заметно. На пристани прежняя сонливость, жизни никакой, а какая-то вялая работа. По-моему, в нем хорошего - сады, в особенности Потемкинский, разросшийся на крутом берегу Днепра и спускающийся к реке... Казенний сад, при котором находится училище садоводства, имеет прекрасные аллеи, отлично содержится и служит местом для городских гуляний".
Промисловий переворот, технічні зміни вносили нові штрихи у життя мешканців губернського міста. У 1859 р. у Катеринославі відкрилася перша телеграфна станція, яка зв'язала місто з Петербургом, Москвою, Києвом, Харковом, Одесою, Варшавою. Того ж року відкрито регулярний рух однотрубних вантажно-пасажирських пароходів по Дніпру між Катеринославом та населеними пунктами у верхів'ях ріки. Цю лінію обслуговувало "Перше пароплавне товариство", у місті з'явилася спеціальна пристань. У 1864 р. почався регулярний поштово-пасажирський рух по Дніпру між Катеринославом, Києвом та іншими містами.
У 1866 р. в місті створено комітет з питань будівництва міського водогону. А вже у 1869 р. прокладання труб почалося на кошти Міністерства внутрішніх справ інженером Гартманом. Закінчилося будівництво до кінця того ж року. Траса водогону проходила від Соборної площі (нині Жовтнева) до сучасної вулиці Короленка, тобто довжиною більше двох кілометрів. Мешканці Катеринослава у 1879 р. вперше почали використовувати кам'яне вугілля для опалювання будинків. Відбулися зміни в структурі промисловості. У 1873 р. було засноване перше харчове підприємство - пивоварний завод Ф.Ботте.
Змінилася соціально-політична ситуація в місті. Показовою є історія з "піквікським товариством" кінця 1850-х рр. Вона свідчить про соціальні настрої значної частини мешканців Катеринослава ще напередодні буржуазних реформ. У 1857 р. до Катеринослава приїхав із Симбірська Микола Петрович Баллін (1829-1904). Дворянин, він посів тут посаду товариша голови кримінальної палати. Цього ж року до Катеринослава переселився після контузії Володимир Михайлович Єлагін (1832-1863), учасник Кримської війни, дворянин. Михайло Михайлович Стопановський (1828-1877) - народився в Катеринославі, письменник та публіцист, публікувався в місцевій пресі і в часописі "Отечественные записки". Вони разом взяли активну участь у громадському житті Катеринослава та заснували "Товариство самовдосконалення", відоме також під назвою "Піквікський клуб".
Склад членів товариства не був постійним. Катеринославські "піквіки", до яких належали і окремі чиновники, збиралися у помешканнях найбільш активних членів товариства, емоційно обговорювали пекучі проблеми, не висуваючи якихось конкретних політичних вимог. У виступах та творах "піквіків" критикувалися тогочасні соціальні відносини, зображувалися найбільш характерні прояви катеринославської дійсності - хабарництво, здирство, низький культурний рівень місцевої верхівки та ін. У 1860 р. "Піквікський клуб" розпався. М.П.Баллін був засланий до Костроми, покинув Катеринослав М.М.Стопановський, захворів і помер у 1863 р. В.М.Єлагін.
У 1871 р. у Катеринославі засновано один з перших гуртків народовольського спрямування. Його створили М.П.Негрескул (Лаврова), дочка відомого письменника і революціонера - народника П.Л.Лаврова та її чоловік Е.Ф.Негрескул. Гурток проіснував до серпня 1871 р.
У цей же час продовжуються обнадійливі тенденції щодо розвитку культурно-освітніх закладів. У 1865 р. у місті організоване 4-х класне державне жіноче училище, яке у 1870 р. отримало статус гімназії. Це була перша державна жіноча гімназія у Катеринославі, названа Маріїнською, в пам'ять померлої імператриці53. Багаторічним директором її була Олександра Якимівна Риндовська. У 1870 р. з ініціативи О.Я.Риндовської створено "Общество попечительства о женском образовании". У 1872 р. це товариство відкрило "Бесплатную школу для приходящих учениц". У 1875 р. у Катеринославі засноване реальне училище, яке спочатку було двокласним, з 1880 р. стало повним семикласним.
У 1870 р. при земській лікарні була відкрита перша в місті школа фельдшерів, керівником якої став старший лікар П.Бойченко. Сьогодні це найстаріше медичне училище Дніпропетровська. У 1874 р. засноване "Общество врачей", в якому було 25 дійсних членів. На той час у Катеринославі вже працювали губернська лікарня на 198 ліжок, 6 приватних лікарень на 20-30 ліжок кожна та три приватні аптеки.
У 1872 р. в місті почало виходити друге періодичне видання часопис "Екатеринославские епархиальньїе ведомости". В 1877 р. - часопис катеринославського "Общества любителей музыки, пения, драматического искусства".
|
Будинок міської Думи і управи.
Міський громадський банк. Архітектор Д.С.Скоробогатов. Початок ХХ ст. |
У ці часи Катеринослав почав боротьбу з природними межами (ярами, крутими схилами пагорбів тощо), які протягом багатьох десятиліть суттєво стримували розвиток міста. Вживалися заходи щодо розподілу, розпланування та забудови нових ділянок землі на схилах пагорбів, укріплення схилів балок, спорудження кам'яних арок та колекторів для струмків. У 1870-80 рр. збільшилася забудова міста з південно-західного та південно-східного боків. Виникають та розбудовуються робітничі слободки - Фабрична, Підгірна, Солдатська та ін.
Тоді ж гостро постало питання про будівництво залізниці та мосту через р.Дніпро, як запоруки подальшого розвитку Катеринослава. У 1871 р. міська Дума просила міністра шляхів сполучень влаштувати залізничну станцію на гілці Лозова-Синельникове не біля містечка Ігрень (як планувалося), а на лівому березі Дніпра навпроти Катеринослава. А у 1873 р. був відкритий для руху поїздів перший перегін Лозово-Севастопольської залізниці між містами Лозова та Олександрівськ (Запоріжжя), з відгалуженням на Нижньодніпровськ (Катеринослав-Лівобережний) від станції Синельникове. У 1875 р. у місті був побудований стаціонарний вантажно-пасажирський порт вище сучасного залізничного мосту. Цього ж року на лівобережжі Дніпра біля залізничної станції Катеринослав-Лівобережний виникло селище Амур, разом з тим створена залізнична станція Ігрень. І, нарешті, у 1881 р. почалося будівництво залізниці на правобережжі Катеринослава та мосту через Дніпро (закінчений 1884 р.).
|
Відкриття залізничного мосту через р.Дніпро.
18 травня 1884 р. |
Життя показало правильність такого твердження. Від часу заснування до середини XIX ст. Катеринослав, розташований у степовому землеробському регіоні, відрізаний від Чорноморського узбережжя дніпровськими порогами, не міг конкурувати в економічному відношенні з Херсоном, Миколаєвом, Одесою. Коли на початку 1880-х рр. Катеринослав був залучений до "економічного буму", місто перейшло до нового етапу розвитку та швидко зросло територіальне і чисельно. Катеринослав готувався стати незабаром справжньою "столицею Придніпров'я".
ЛІТЕРАТУРА:
1. Вулиці і площі
Дніпропетровська. - Дніпропетровськ, 1967.
2. Днепропетровск. Архитектурно-исторический очерк. - К., 1985.
3. Днепропетровску - 200. Историко-публицистический очерк. -Днепропетровск, 1976.
4. Днепропетровску 200 лет. 1776-1976: Сборник документов и материалов. - К., 1976.
5. История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К. 1977.
6. Ревский С.Б. Екатеринослав Кильченский. Историко-архитектурний очерк. - Днепропетровск, 1974.
7. Шатров М. Город на трех холмах. - Днепропетровск, 1966.
8. Шатров МЛ. Страницы каменной книги. 60 памятных мест Днепропетровска. - Днепропетровск, 1969.
9. Швидковский ОА. Днепропетровск. - М., 1960.
10. Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. - Днепропетровск, 1996.
2. Днепропетровск. Архитектурно-исторический очерк. - К., 1985.
3. Днепропетровску - 200. Историко-публицистический очерк. -Днепропетровск, 1976.
4. Днепропетровску 200 лет. 1776-1976: Сборник документов и материалов. - К., 1976.
5. История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К. 1977.
6. Ревский С.Б. Екатеринослав Кильченский. Историко-архитектурний очерк. - Днепропетровск, 1974.
7. Шатров М. Город на трех холмах. - Днепропетровск, 1966.
8. Шатров МЛ. Страницы каменной книги. 60 памятных мест Днепропетровска. - Днепропетровск, 1969.
9. Швидковский ОА. Днепропетровск. - М., 1960.
10. Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. - Днепропетровск, 1996.
Назад