|
До 30-річчя Перемоги радянського
народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років у Дніпропетровську відкрито
унікальний пам'ятник безсмертному подвигу радянського солдата - діораму "Битва
за Дніпро в районі Військове - Вовниги".
Цей твір створений майстрами
батального живопису ордена Червоної Зірки студії військових художників імені
М.Б.Грекова, заслуженими художниками РРФСР Миколою Яковичем Бутом і Миколою
Васильовичем Овечкиным.
Цілоткане полотно площею 840
квадратних метрів розміщено у спеціальній будівлі, побудованій колективом
тресту "Дніпрожитлобуд" за проектом архітектора В.О.Зуєва.
Широкий радіус огляду (до 230
градусів), глибокий предметний план, який складається із залишків оборонних
споруд, зброї, переправних засобів та інших військових атрибутів, спеціальне освітлення
й озвученість діорамного
залу створюють у глядачів ефект безпосередньої присутності на місці штурму
Дніпра доблесними радянськими воїнами.
Створенню діорами передувала
копітка дослідницька робота, проведена в Архіві Міністерства оборони СРСР та у
центральних державних архівах країни.
Для відтворення загальної картини
й окремих епізодів героїчного бою були вивчені документи учасників форсування
Дніпра, їхні спогади, листи, накази й зведення часів Великої Вітчизняної війни.
Науковий консультант діорами -
В.С.Прокудо, старший науковий співробітник
Дніпропетровського історичного музею імені Д.І.Яворницького.
Військовий консультант діорами
- генерал-майор у відставці І.Ф.Литвиненко.
...Йшов 1943 рік. Здобувши
блискучу перемогу в боях на Курській дузі, звільнивши Харків і Донбас, радянські війська йшли до
Дніпра.
Після провалу операції "Цитадель"
німецько-фашистське командування прийняло рішення про оборону на всьому фронті
й почало будівництво непереборного для Червоної Армії т.зв. "Східного валу" -
стратегічного оборонного рубежу лінією Нарва - Псков - Вітебськ - Орша й далі ріками Сож - Дніпро - Молочна.
Оборона Дніпром
становила основу цього рубежу.
Однак ніякі зусилля ворога вже не
могли зупинити потужне просування радянських військ, які у безперервних
наступальних боях наприкінці вересня 1943 року вийшли до Дніпра фронтом більш
ніж 700 кілометрів (від Лоєва до Запоріжжя).
Рішенням Ставки Верховного
Головнокомандування війська чотирьох фронтів (Центрального, Воронезького,
Степового й Південно-Західного) повинні були широким фронтом з ходу форсувати
Дніпро і захопити оперативні плацдарми для розгортання операцій із звільнення
Правобережної України.
Радянські воїни блискуче виконали
поставлене перед ними завдання. Вперше в історії війн після важких наступальних
боїв без оперативної паузи, у надзвичайно важких й складних умовах була
форсована водна перешкода важливого стратегічного значення.
Було захоплено т.зв. "Східний
вал" супротивника, і радянські війська, переборовши Дніпро, захопили на правом
березі 23 плацдарми.
Одним з головних джерел успіху
при форсуванні Дніпра, захопленні й утриманні плацдармів став масовий героїзм
радянських солдатів і офіцерів. 2438 воїнів за мужність й звитягу були визнані
гідними найвищої військової нагороди - звання Героя Радянського Союзу. Сотні
тисяч нагороджені орденами і медалями.
Вступивши 8 вересня 1943 року
передовими загонами з'єднань в межі Дніпропетровської області, війська
Південно-Західного фронту під командуванням генерала армії Р.Я.Малиновського
і Степового фронту під командуванням генерала
армії І.С.Конєва, збиваючи ворожі заслони, просунулися вперед на 100-130
кілометрів і звільнили лівобережні райони області. На правому березі Дніпра в
складних умовах форсування великої водної перешкоди військами фронтів було
захоплено кілька плацдармів, на яких розгорнулися запеклі бої.
22 вересня 1943 року до Дніпра
вийшла 6-я армія Південно-Західного фронту, очолювана генералом І.Т.Шлеміним.
23 вересня вийшли до Дніпра війська 12-ї армії
генерала О.І.Данилова. Вони очистили від супротивника лівий берег смугою Плоска
- Олексіївна - Осокорівка - Круглик.
24 вересня 1943 року з'єднання 6-ї
та 12-ї армій почали підготовку до форсування Дніпра на ділянці Воскове - Вовниги.
А в ніч на 26 вересня частини 25-ї гвардійської
стрілецької дивізії 6-й армії (командир дивізії - гвардії генерал-майор Г.О.Криволапов)
переправились з району села Олексіївки
через Дніпро і захопили плацдарм у
районі південної околиці села Військового, до ранку цілком оволодівши панівною
висотою.
О третій годині ночі з району
Петрово - Свистуново одночасно зі
штурмовими загонами 25-ї гвардійській стрілецькій дивізії, очолюваними гвардії
старшими лейтенантами В.С.Зевахіним і Н.І.Шишловим, почав
форсування десантний загін 333-ї стрілецької дивізії 12-ї армії, яким
командував капітан О.О.Стрижаченко. Під запеклим
вогнем супротивника загін зачепився за берег, увірвався до розташування ворога,
нав'язав ближній бій й змусив фашистів до втечі. Переслідуючи ворога, загін
просунувся на кілометр углиб, де й закріпився.
Весь день 26 вересня супротивник
безперервними лютими контратаками за підтримки вогню артмінометних
батарей і танків, незважаючи на втрати, намагався відкинути сміливців за Дніпро.
Витративши боєприпаси, десантники пропускали ворожі танки, а піхоту зустрічали врукопашну,
знищуючи багнетом, прикладом, ножем, лопатою - всім, що придатне було для
ближнього бою.
В ніч на 27 вересня на правий
берег переправилися 1120-й й 1116-й стрілецькі полки. Протягом 27, 28 й 29
вересня частини 333-ї стрілецької дивізії вели бої з утримання і розширення
плацдарму.
Одночасно з частинами 25-ї
гвардійської стрілецької дивізії в 3.00 26 вересня посилений загін 47-ї гвардійської
стрілецької дивізії 6-ї армії (командир дивізії - гвардії генерал-майор Ф.О.Осташенко),
переправившись через Дніпро, висадився на північ від села Звонецького
і з боєм зайняв південну висоту. Всі спроби
закріпитися і розширити захоплений плацдарм успіху не мали: вогнем артилерії,
мінометів і кулеметів супротивник розстрілював підрозділи дивізії, які прагнули
протягом 26 й 27 вересня переправитися через ріку.
З 20.00 27 вересня до 20.00 29
вересня частини 57-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир - гвардії
генерал-майор О.П.Карнов) у районі зосередження
(населені пункти Ненаситець, Воронів, Зелений) готувалися
до переправи через Дніпро з гірла ріки Пласка Осокорівка.
Протягом ночі з 26 на 27 вересня
на правий берег переправляються частини 35-ї гвардійської стрілецької дивізії
(командир - гвардії генерал-майор І.Я.Кулагін). Підрозділи,
що переправилися, переборюючи завзятий опір ворога, відбиваючи численні
контратаки, підтримані артилерійським, мінометним вогнем і танками, взаємодіючи
з лівим сусідом (25-ю гвардійською стрілецькою дивізією), вели бої за
оволодіння селом Військовим. Бої на цьому рубежі дивізія вела до 30 вересня, а
пізніше, перемістившись трохи лівіше й ущільнивши свої бойові порядки,
гвардійці 35-ї стрілецької дивізії вели активні бої за розширення плацдарму.
До 14.00 27 вересня з району Петрово
- Свистуново Дніпро
форсували підрозділи 592-го стрілецького полку 203-ї стрілецької дивізії
(командир - полковник Г.С.Зданович). 29 вересня
дивізія у складі 592-го, 610-го й 619-го стрілецьких полків, повністю
закінчивши форсування, о 15.00 після артилерійської атаки на ворожі позиції
перейшла в наступ, прорвала оборону супротивника й, опанувавши селом Вовниги,
закріпилася на зайнятому рубежі.
З повітря дії наземних військ на
плацдармі підтримували льотчики 17-ї повітряної армії генерал-лейтенанта В.О.Судця.
Війська супротивника безперервними
контратаками піхоти і танків за підтримки сильного артилерійського та
мінометного вогню намагалися скувати дії наших військ на плацдармі. Для
коректування артмінометного вогню по розташуванню
наших військ і місцях переправ з району хутора Гроза у повітря на аеростаті
піднімалися артилерійські спостерігачі, але їх розстрілювали наші винищувачі та
зенітні батареї.
У ході наступних боїв супротивник
вводив нові сили, і бойові дії на ділянці в районі Військове -Вовниги
не припинялися ні вдень, ні вночі аж до 23 жовтня,
коли війська 3-го Українського фронту за вирішального сприяння військ 2-го
Українського фронту перейшли до нових наступальних дій, наслідком яких було
звільнення 25 жовтня 1943 року великих промислових центрів України -
Дніпропетровська й Дніпродзержинська.
На діорамі відбито найбільш
важкий і складний період четвертого дня бойових дій десантних військ - ранок 30
вересня.
На виснажені, знекровлені, але на
такі, що не втратили впевненості в перемозі, полки 25-ї і 35-ї гвардійські
стрілецькі, 203-ї і 333-ї стрілецьких дивізій ворог спрямував масований
бомбовий удар авіації і вогонь артилерії. Намагаючись утопити десантників у
Дніпрі, супротивник кинув у бій великі сили піхоти. Оборонців
атакували зосереджені на вузькій ділянці
групи танків по 60 бойових машин. В окремих місцях захисники плацдарму ведуть
бій на вузькій береговій смужці землі. Для надання підтримки десантним
частинам, що борються, в утриманні плацдарму й розвитку успіху за наказом
командування фронтом через Дніпро під вогнем ворога переправляються 57-а й 47-а
гвардійські стрілецькі дивізії. Їхні полки з ходу йдуть в бій.
Цей напружений момент, коли зіткнулися
у смертельній сутичці дві конфронтуючі на плацдармі сили, коли радянський
солдат, вистоявши, зробив ще один крок до прийдешньої Перемоги, і покладено в
основу діорами "Битва за Дніпро в районі Військове - Вовниги".
...Ліворуч, за крутим поворотом
Дніпра, весь обрій затягнуто димом пожарищ. Там, у
районі села Вовниги, приймає на себе удар танків і
ворожої авіації 203-а стрілецька дивізія. Окремі її підрозділи притиснуті до
самого берега. Обстановка настільки небезпечна, що в рідкий ланцюжок оборонців
влилися офіцери штабу на чолі з командиром дивізії полковником Г.С.Здановичем.
У ранковому блакитному серпанку
на схилах висот ведуть важкий бій з ворогом 1116-й й 1120-й стрілецькі полки
333-ї стрілецької дивізії. На допомогу рухається група танків 31-ї гвардійської
Барвенковської окремої танкової бригади. Її веде
командир роти гвардії старший лейтенант Є.М.Іванов. Тільки в цьому бою танкісти
Іванова знищили 3 самохідні гармати "фердинанд", 11
протитанкових гармат, 2 мінометні батареї, 19 кулеметних точок, склад з
боєприпасами, близько 200 солдатів та офіцерів супротивника. Танк командира
групи був підбитий і згорів, сам Іванов отримав поранення, але продовжував
керувати боєм до підходу піхоти. За цей бій відважний командир був нагороджений
орденом Олександра Невського.
У повітрі над полем бою
винищувачі групи Миколи Скоморохова б'ють
гітлерівських "юнкерсів".
Артилерія ворога щільним вогнем
обстрілює пороми, човни й плоти, на яких переправляються люди й техніка. Важкий
ворожий снаряд влучив у середній пором: загинули люди, за борт звалюється гармата,
у передсмертній агонії й жаху б'ються коні. Осколком ворожого снаряду
вбитий сапер Іван Кувін, який забезпечував переправу
порому. Але бій продовжується, і бійці викочують на берег гармати. Розвантажує
свій міномет Олександр Миколаєнко - майстер мінометного вогню. Він - герой плацдарму -
при відбитті ворожих контратак з автомату і гранатами особисто знищив 19
гітлерівців і придушив 4 кулеметні точки.
Вправо, біля кромки води, ведуть
вогонь мінометники Іван Юр'єв і Віктор Тишко. За мужність і відвагу, виявлені в
боях на плацдармі, Батьківщина нагородила гвардійців званнями Героя Радянського
Союзу.
Під кручею правого берега розташувався
командний пункт 78-го гвардійського стрілецького полку. Командир полку гвардії
підполковник М.І.Григор'єв, не знаючи сну і відпочинку, от вже п'яту добу керує
боєм. Впевнений і рішучий вигляд командира говорить про те, що тут, на
плацдармі, його славні гвардійці стали вже господарями становища. Біля
розгорнутої карти - начальник штабу гвардії майор О.М.Потьомкін. Він уважно
слухає доповідь гвардії старшого лейтенанта В.С.Зевахіна.
Це його штурмова група першою форсувала ріку, увірвалася до ворожих траншей і
захопила плацдарм. Зевахін поранений, але радість
здобутої перемоги опромінює його особу. Тут же, біля радіостанції, ми бачимо
Василя Смирнова. Підтримуючи безперебійний зв'язок з командуванням дивізії, боєць
брав участь у відбитті контратак й особисто знищив на плацдармі два десятки
гітлерівців.
На крутому березі в оточенні
своїх помічників - командир дивізії генерал Г.О.Криволапов.
Він організує взаємодію довірених йому частин і підрозділів для відбиття
ворожих контратак, а у хвилини затишшя прямо на плацдармі вручає героям
нагороди Батьківщини.
На переправі - П.П.Западний
- місцевий житель з хутора Воронів, бакенщик
Дніпровського річкового пароплавства. Це він непомітно для ворога провів через
Дніпро розвідувальну групу й тим самим забезпечив успішне форсування ріки штурмовими загонами
78-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії, у
складі якої й надалі пройшов фронтовими шляхами аж до світлого дня великої
Перемоги.
Поруч з воїнами, які штурмують укріплення
на дніпровських кручах, беззмінно перебувала медична сестра Неллі Кожухова. Під
шаленим вогнем супротивника вона надавала першу допомогу пораненим, виносила їх
з поля бою й супроводжувала через паруючий від розривів ворожих снарядів Дніпро
до медсанбату.
Два брати - Олександр і Сергій
Ткаченко - пліч-о-пліч йшли важкими військовими шляхами. Ворожа куля обірвала
життя Олександра. Як естафету безсмертного подвигу приймає Сергій кулемет
брата. Він буде тепер воювати і за себе, і за Олександра.
У стрімкому пориві, високо
піднявши над головою автомат, веде своїх гвардійців на штурм висоти 130.3
заступник командира батальйону з політичної роботи гвардії капітан Василь Древаль. Батьківщина відзначила особисту хоробрість та організаторські
здатності політпрацівника званням Героя Радянського Союзу.
Неподалік ми бачимо автоматників 81-го гвардійського
стрілецького полку гвардії майора В.О.Ковальова. Вогнем і гранатами вони відбивають
ворожу контратаку. Серед бійців - Іван Дурнов. Він веде
бій з дев'ятьма гітлерівцями. Двох з них безстрашний воїн знищив у рукопашній
сутичці, інших - гранатами.
Повні драматизму останні секунди
життя Михайла Балашова, одного з відважної п'ятірки
Героїв Радянського Союзу - саперів 28-го окремого саперного батальйону, до якого,
крім Михайла, входили Ілля Твердохлібов, Василь Веселов, Ілля Косьмін, Іван Кувін.
Під вогнем ворога вони забезпечували форсування
Дніпра і захоплення плацдарму, мінували танконебезпечні
напрямки, просуваючись попереду штурмових груп, першими зустрічали контратакуючого супротивника. Загинули товариші,
закінчилися патрони і гранати, навкруги вороги. Зібравши останні сили, Балашов
піднімає догори дві останні міни: ще мить, і
ворогам - смерть, а героєві - безсмертя.
На задимленій і запиленій вогневій
позиції - гармати гвардії старшого сержанта Хасана Каландарова.
Діючи в бойових порядках піхоти і підтримуючи
її вогнем, тільки в одному бою розрахунок гвардійця знищив чотири станкових
кулемети та мінометний розрахунок ворога.
Ще вправо група безстрашного
старшини Леоніда Рибачковського. На плацдармі чисельність
знищених ним ворогів досягла роти; полум'яне слово комуніста, його особистий
приклад надихають воїнів на подвиг. Поруч з ним борються росіяни Бецький, Іванов, Козаков,
Тараканов, українець Завірюха - уродженець села Заплавки Царичанського району
Дніпропетровської області, мордвин Тихін Кащеєв,
азербайджанець Фарис Сафаров,
який знищив влучним вогнем з кулемета розрахунок ворожої гармати і до двох
десятків солдатів та офіцерів супротивника.
Два бійці ведуть пораненого
офіцера. Це Костянтин Антонов. Коли рана заживе, він - парторг батальйону - як і
раніш буде вести у бій своїх бійців, поки ворожа куля не обірве його життя.
Праворуч пораненого підтримує гвардії червоноармієць Микола Ільїн. Пізніше,
просуваючись вперед у складі штурмової групи 78-го гвардійського стрілецького
полку, він винесе з поля бою і врятує життя 30 пораненим бійцям і командирам. В
бою на плацдармі, відбиваючи контратаку супротивника, Ільїн особисто знищив 5
ворожих солдатів. За мужність, виявлену у боях, Антонов та Ільїн посмертно
визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.
Біля крутого берега - плоти. На них
колишній воїн-сапер Максимов. Він доставив на
плацдарм боєприпаси. У зворотний рейс він повезе поранених.
Сховавшись за великим валуном,
снайпер Зоя Серовікова знищує ворогів, які потрапили під
приціл її снайперської гвинтівки. Ця
тендітна, життєлюбна дівчина, загальна улюблениця, була прикладом безстрашності
навіть для бувалих воїнів.
У траншеях першої лінії йде
жорстокий рукопашний бій. Його нав'язав супротивникові гвардії лейтенант Єгор Гордов
- командир роти зв'язку 78-го гвардійського стрілецького полку. Піхотинці,
зв'язківці, артилеристи, сапери під його командуванням борються в єдиному строю.
Перш ніж ворожа куля обірве життя татарина Манули Бадрутдінова
(він зображений у момент, коли б'є ворога каскою), багнет його гвинтівки
встигне вразити трьох ворогів; чотирьох гітлерівців у рукопашній знищив молодий
гвардієць казах Кирмен Бажаков.
Праворуч у глибині полотна видна
батарея гвардії лейтенанта Сергія Стеблинського (53-й
гвардійський артилерійський полк). У цьому бою артилеристи відбили 12
контратак. Командирові батареї присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Взаємодіють з батареєю Стеблинського
гвардійці Михайла Тургеля.
При форсуванні Дніпра хоробрий офіцер замінив вибулого з строю командира
десантної групи гвардії старшого лейтенанта М.І.Шишлова
й, утримуючи протягом 36 годин правий фланг плацдарму, відбив вісім запеклих
атак супротивника, підтриманих танками і "фердинандами",
був контужений, але залишався в бою до кінця.
У повітрі йде жорстокий нерівний
бій між штурмовиком "Іл-2" Михайла Карпухіна> і ворожими "месершмітами". Фашистські винищувачі
намагаються розстріляти радянський літак, який йде на вимушену посадку
підбитий. Рятуючи життя друга, молодшого лейтенанта Володимира Хоменкa, Карпухін атакує ворожі
винищувачі й у запеклій сутичці виходить переможцем. Зараз обоє льотчики живуть
й працюють в улюбленому й такому, що став для них рідним Дніпропетровську.
Тисячі синів багатонаціональної
Батьківщини покрили свої імена славою у важких боях за Дніпро. За вмілу
організацію форсування Дніпра в районі Військове - Вовниги
та особисту мужність, виявлену у боях, командирові 25-ї гвардійської
стрілецької дивізії генералові Г.О.Криволапову,
командирові 333-ї стрілецької дивізії генералові О.М.Голоско
та понад 50 воїнам цих дивізій було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Діорама "Битва за Дніпро в районі
Військове - Вовниги" - найбільша в країні. Це
пам'ятник тим, хто ціною свого життя в жорстоких боях Великої Вітчизняної війни
відстояв свободу і незалежність нашої Батьківщини.
|